Леся Українка

Кассандра


Скачать книгу

буде вже одразу плідним,-

      так кажуть мірмідонці і троянці,

      бо з нього зродиться і згода, й сила,

      і не загине вже святая Троя,

      не вмре народ державного Пріама!

      Кассандра

      Пробач мені, сестричко, я не можу

      тепер з тобою говорити. Бачиш,

      тепер пишу я книгу, на розмові

      я мушу бути з яснокудрим богом.

      Поліксена

      Негарно заздрити сестрі, Кассандро,

      не винна я, що Ахіллес мене,

      а не тебе з усіх царівен вибрав,

      не дівчина ж бо мужа вибирає,

      а він її. І з того я не винна,

      що ти не вміла догодить Кіпріді.

      Кассандра

      Ні, Поліксене, я тобі не заздрю!

      (Заслоняє лице покривалом).

      Поліксена

      Прости, кохана, я тебе вразила.

      В своєму щасті я зовсім забула,

      що слово «шлюб» гірке моїй Кассандрі

      від того часу, як Долон зрадливий

      одкинувся від неї.

      Кассандра

      Поліксене,

      що говорить про те! Я добре знала,

      що я йому дружиною не буду.

      Поліксена

      А нащо ж ти приймала подарунки?

      Кассандра

      Бо я його любила. Ті дари —

      то все, що міг Долон Кассандрі дати.

      Чому ж я мала б і того зрікатись?

      Він щиро те давав, а я те брала,

      щоб мати спогад про хвилини щастя,

      бо звала я, їх небагато буде.

      Дивись: і досі золота гадючка

      мені правицю обвиває так,

      як спогад в'ється коло мого серця…

      (Показує обручку на руці вище ліктя).

      Долон не винен. Винні сії очі,

      не вмів їх погляд мовити: «Кохаю»,

      хоч від кохання серце розривалось.

      Боявся їх Долон. Він сам казав,

      що вбили щастя наше тії очі

      холодними і твердими мечами.

      Вони однакові були, незмінні

      перед богами і перед коханим.

      Не міг Долон очей тих подолати,

      не міг він погляду їх одвернути

      від таємниці до живого щастя.

      І знала я, що в сих моїх очах

      моя недоля, тільки що робити?

      Хіба осліпнути? Бо де візьметься

      у птиці віщої коханий погляд

      голубки, що воркує.

      Поліксена дивиться їй в очі.

      Поліксене!

      Не придивляйся до моїх очей.

      Не говори до мене, не питай

      нічого, нічогісінько. Ти знаєш,

      тебе я над усіх сестер злюбила.

      Не говори до мене.

      Поліксена

      Ні, Кассандро,

      не думай ти, що й я тобі ворожа,

      як інші всі. Не винна ж ти, що хвора,

      що бог тобі так затуманив думку,

      що скрізь лихе ввижається тобі

      там, де його і признаку немає,

      що ти собі та й людям труїш радість.

      Мені тебе, голубко, дуже шкода.