довжезний ряд ковбас.
Став я думать, міркувати,
Як тут господарювати, —
Та мій Вовк мов оцапів:
Перший полоть хап зубами!
Рве, куса, гризе без тями —
Став, і їв, і, знай, сопів.
«Ну, – гадаю, – їж, небоже!
Та для мене се негоже».
Я беруся до ковбас.
З жердки легко їх здіймаю,
Крізь віконце викидаю,
Поки всіх отак не стряс.
А за ними й сам в віконце
Вискочив та й ну чимскорше
Всі на шию надівать.
Навантажив, як коралі,
Та й до лісу далі, далі,
Скарб у яму щоб сховать.
Скарб у яму заховавши,
Спокійненько поснідавши,
До спіжарні знов біжу.
Прибігаю: Вовк ще голить!
Не доївши, кинув полоть,
З смальцем розпочав діжу.
«Вовче, – шепчу, – час до гаю!
З церкви люди вже вертають, —
Щоб нас тут хто не застав!»
Вовк, почувши се, зжахнувся,
В дірку прожогом метнувся,
Та вже ледве шию впхав!
Бачиш – повний був, мов бочка!
Став у дірці, тілько очка
Витріщив, немов баньки.
Страх відняв у нього мову…
Я ж кричу: «Чого став знову?
Ну, якої бідоньки?»
Вовк не тямить вже, що діє!
Пхаєсь в дірку, аж потіє,
Та дармий його весь труд.
Далі з лютої розпуки
Заламав передні руки:
«Лисе, – каже, – згину тут!»
«Вовче, – кажу, – чи здурів ти,
Чи від смальцю оп’янів ти?
Вилізай, пора нам в гай!» —
«Ой, не можу, мій Лисуню!
Бачиш, пуза не просуну!
Ой Микито, помагай!»
Ну, скажи ти сам, Бабаю:
Що я тут чинити маю,
Як драбузі помогти?
Лишу Вовка – може згинуть.
Ліпше, думаю, не кинуть,
Але до попа піти.
Попросить по добрій воли,
Щоб дав пилки і позволив
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.