і незабаром у родині одного з них народилася дівчинка. Це була перша дитина переселенців, часи на початку 90-х років минулого століття стояли нелегкі, і Віталій Іванович пішов до голови колгоспу. Між ними відбулася ось така розмова: «Знаєш, що я комуняка?» – «Знаю». – «А я знаю, що ти – бандерівець. Для себе мені від тебе нічого не потрібно. Але у людей дівчинка народилася. Якщо ти даси тій родині корову, я тобі щось у колгоспі збудую безкоштовно». Від таких пропозицій неможливо відмовитися. Подаровану корову він особисто привів щасливим батькам на налигачі, після чого її стали називати «луценківською».
Вміння говорити з людьми і знаходити спільну мову з представниками різних політичних сил, незважаючи на ідеологічні розбіжності, Юрій Луценко, за його особистим зізнанням, перейняв од батька. Це допомагало в багатьох ситуаціях, у тому числі – критичних.
Починаючи від зими 2000-го року, в житті Юрія таких ситуацій виникало дуже багато.
«Якщо схрестити рухівця з комсомолкою, буде нормальний соціаліст»
Під час «України без Кучми» в одному таборі зустрілись однодумці. Вони належали до різних партій, розділяли різні, часто протилежні переконання, стояли під різними прапорами і навіть не всі говорили українською. Проте переконання мали однакові: Кучма мусить піти, а влада в Україні – помінятися.
– «Унсовці» відразу взяли на себе периметр, і охорона була поставлена чітко. Членам УНСО заборонено пити, тоді як наші соціалісти не мали таких жорстких обмежень. Звичайно, свинства ми не допускали, а тих, хто не знав міри, охоронці просто викидали за територію. Пам’ятаю, одного разу «унсовець» познайомився з якоюсь комсомолкою, і за знайомство вони випили трошки шампанського. Порушникові дисципліни тут же, при дівчині, зняли штани і, як вони самі кажуть, «дали буків». Потім порушник іще і відбував покарання: поза чергою стояв на посту. Між іншим, під час різного роду провокацій роль «наших» «унсовців» важко переоцінити. Відразу після Нового року (на початку січня 2001-го. – Авт.) до Києва приїхало три сотні бойовиків патріотичної організації «Тризуб» імені Степана Бандери. На той час вони були повністю підконтрольні Євгенові Марчуку. До «Тризуба» входили здебільшого колишні «унсовці». Вони попередили – будуть рвати червоні прапори, і це зрозуміло: формально націонал-патріоти могли піти в атаку на «комуняк», до яких при бажанні можна зарахувати і соціалістів. Тим більше, що колір прапорів схожий, а пересічний громадянин не знає різниці між комуністами і соціалістами. Отже, збоку погром наметового містечка виглядатиме як патріотична акція. Тому «наші» «унсовці» пішли переагітовувати «тризубівців». Я тоді саме був біля Верховної Ради, коли по рації передають: анархісти штурмують табір. Захищати його взялися не лише активісти УНСО, а й дехто з «перекованих» бойовиків «Тризуба». Кричу по рації: «УНСО – триматися в районі червоних прапорів!» Поки добіг, уже все скінчилося, напад зупинено.