Славіна носила бурякову блузку з великим вирізом. У цьому вирізі зійшлися на герць Славінова претензія на декольте і партійна пристойність. Так і не знати було, хто з них переміг, але, в кожнім разі, ця блузка виставляла на очі всю негарну шию і справляла враження чогось обскубленого. Славіна прошмигнула дрібненькою, курячою ходою поміж чоловічими постатями і вчепилась руками в Горобенків портфель. Це одразу ж збурило Горобенка й нагнало ворожості. Чорт знає що за звичка безглузда – конче їй треба крутити щось! Славіна мацала руками блискучий замочок портфеля і без упину сіяла на всі сторони, куди тільки поверталась її голівка, коротенькі слова. Це була навіть не мова, а якась усна шорстка стенографія. З-під тонких губів вилітали недогризки слів, без закінчення, без початку; їх Славіна перемелювала десь у вузенькому горлі, а на повітря одвіювалось лушпиння і неприємно порошило бесідникові уші.
– …Тут дуже легко улаштувати дитячий садок… Але треба перше батьків… Засідання… Обміркуємо план і спільну нараду… Ви в п'ятницю вільні?.. Потім ще з гусинською бібліотекою… Там сидить наша кандидатка, Андрійченко, але це неможливо. Її міміка й потім, знаєте, поводження… Взагалі наш жінвідділ… – Славіна не скінчила. Вона зробила гримасу, захитала головою й несамовито засіпала куток портфеля:
– Я не знаю, я не знаю, до чого це все може призвести… Над цим треба задуматись…
Але Горобенко прекрасно знає. Славіна не терпить жінвідділу в цілому й кожну партійку – зокрема. Вона принципово проти жінвідділу. Жінвідділ і собі не любить Славіну, проте хоче накинути на неї роботу, але Славіна обминає жінвідділ й вислизає. Славіна одвела Горобенка на кілька кроків осторонь і витягнула до його вух шию.
– А це як вам подобається? Мені треба зараз на засідання, кожний із нас перевантажений роботою – і ось. Прошу. Суботник! Це ж – просто комедія. Марширувати по місту… Їй-богу – потєха!.. – Горобенко безнадійно глянув на Славіну. Вона як шевська смола. Далебі, вона отруює партійне життя. Від неї годі одчепитись.
Його стомлені очі впали на її тоненьку шию, і він зненацька подумав: «Взяти б цю шию, цього стеблика з тіста, в кулак і стиснути поволі пальцями!..» Стало навіть смішно: певно, Славіна тоді заверещала б і здохла, як ярмарковий гумовий чорт…
Десь поблизу гаркнув хрипкий вахмістровий бас:
– Строй-ся-я!..
Це командир кавескадрону Несторенко. Його призначено командувати суботником, і чорний, зашнурований потрібними й непотрібними ремінцями, френч випнув на пішоході свої дебелі груди.
На брук вийшли першими секретар парткому Кричеєв і відповідальні. Вони вишикувались у шерег, а за ними з пішоходу посунула сіра партійна маса. Ця поспішна викональність наказу в Кричеєва та відповідальних здалася Горобенкові демонстративною і підкресленою: «Республіканська псевдопростота!»
З пішоходу пороззявляли роти неодмінні вуличні хлопчиська, і сторожко стежили з вікон трохи сполохані міщани.
– …а-агом а-аррш!..
Попереду стомлено майнув парткомівський