весняного рівнодення на початок 2000 року. Викладена теорія в астрономічній науці має назву екваторіальної системи координат.
Земля знаходиться в центрі уявної небесної сфери
Є на небі ще дві лінії, які мають теоретичне та практичне значення. Перша з них – це так звана екліптика. Вона являє собою видимий шлях Сонця на фоні зірок протягом року. Приблизно цим же шляхом подорожують на небі Місяць та планети. Екліптика нахилена до площини небесного екватора під кутом 23,5°. Таким чином, у день літнього сонцестояння наша денна зірка має максимальне схилення – +23,5°, у дні рівнодення – нульове його значення, а в день зимового сонцестояння її схилення набуває свого мінімального значення – -23,5°. Тепер стає зрозумілим, чому влітку світловий день значно довший за зимовий. Друга лінія називається меридіаном і проходить через зеніт у напрямку з півночі на південь. Проходячи через цю лінію, небесні об’єкти досягають найвищої точки над місцевим горизонтом.
Відлік координат на небесній сфері на прикладі зірки Вега
Через те, що вісь обертання Землі нахилена до площини її навколосонячної орбіти на 23,5°, лінія екліптики теж нахилена до небесного екватора під таким самим кутом
Використання небесної системи координат дає нам змогу зробити кілька важливих висновків. По-перше, полюс світу знаходиться на півночі на висоті, що дорівнює географічній широті φ місця спостереження. По-друге, найвище над горизонтом екватор піднімається на півдні, де його висота дорівнює 90° – φ. Стає очевидним, що всі об’єкти, які мають схилення більше за значення 90° – φ, ніколи не заходять за горизонт у даному місці спостереження, а об’єкти, що мають схилення менше за значення – (90° – φ), ніколи не з’являються над горизонтом у даному місці спостереження.
Час і його вимірювання
Люди почали вимірювати час задовго до перших уявлень про те, що Земля обертається навколо Сонця. І, звичайно, це сталося раніше, ніж люди почали розуміти історію створення Всесвіту, якому ми всі належимо. Проте переміщення об’єктів, що мали місце на зоряному небі, перебували під пильним оком спостерігачів багатьох давніх культур. Саме ці спостереження за видимим рухом Сонця, Місяця, планет і зірок заклали фундамент для вимірювання проміжків часу, що базувалися на астрономічних періодах. Ними стали вже звичайні для нас день, місяць, рік.
Але в астрономії ці періоди, а також способи їх визначення, є трохи специфічними. Так, існує декілька різновидів дня, місяця і року. Тож, давайте ближче познайомимося з кожним із них!
Напевне, ви вважаєте 24 години – нашу звичайну добу – періодом обертання Землі навколо власної осі. Але це не зовсім так. Період обертання Землі навколо своєї осі – це той час, який їй необхідний для здійснення одного повного оберту. Знаючи про те, що осьове обертання нашої планети «відповідальне» за видиме добове обертання зоряного неба, ми можемо