не питаю тебе (сказав Янотус), осле, quo modo supponit, a pro quo[72]. Зрозуміло, осле, що pro tibiis meis[73]. Отже, сукнину понесу я, egomet, sicut suppositum portat adpositum.[74]
І він поніс її крадькома, не кажи той Патлен.
Але, хоч би там як, а старий пердун ще раз урочисто на пленарному засіданні у Сорбонні зажадав ногавиць і сосисок, і піймав цього разу облизня з тієї причини, що він уже, як стало нам відомо, дістав усе від Ґарґантюа. На це софіст заперечив, що це було зроблено gratis[75] завдяки гойності Ґарґантюа, яка не звільняє університетчиків від даних йому обіцянок. А проте йому було сказано, що з ним поквиталися чесно і йому тепер скрутять дулю з маком.
– Чесно? (гукнув Янотус). Чесність тут і не ночувала! Погань, посміттюхи ви після цього! Земля ще не носила таких паскудників, як ви. Я-бо знаю вас усіх як облуплених, – навіщо ж припадати на ногу перед кульгавим? Адже ми спільники у наших капостях. Божими селезінками свідчуся, от візьму й донесу нашому королю, які страшні надуживання ви чините і замишляєте, і хай мене лепра згризе, як він не звелить спалити живцем вас усіх як педерастів, здрайців, єретиків і лабузників, від яких сам Бог і чеснота відцуралися!
За ці слова його притягли до суду, але він зумів добитися відкладу судового засідання. Словом, справа затяглася і тягнеться й досі. З цієї оказії магістри обреклися не митися, а магістер Янотус та іже з ним поклали зарік не шмаркатися доти, доки не буде ухвалено остаточного вироку.
Щоб виконати свої зароки, вони ще й досі ходять брудні та шмаркаті, бо суд ще не розглянув цієї справи у всіх подробицях. Присуд відбудеться у найближчі грецькі календи, сиріч тоді, як на горі рак свисне. Вам-бо, очевидно, відомо, що судді дужчі за саму природу і навіть за свої власні законоустанови. Скажімо, за паризькими статутами лише Господь Бог має право щось затягти на безрік. Природа сама собою не створює нічого несмертельного, власноруч поклавши сплодженому нею крес і край. Omnia orta cadunt[76] тощо. Але заходами цих суціг заведена нами тяганина стає безкраєю і безсмертною. Отож, вони підтверджують слушність слів Хілона Лакедемонянина, викарбуваних золотими літерами у Дельфах: убозтво – посестра тяганини, і всі, хто позивається, – убогі, бо швидше дійде кінця їхнє життя, ніж дійде кінця початий ними процес.
Розділ XXI
Розклад навчання Ґарґантюа, що склали його напутники софісти
Через кілька днів дзвони було повернуто на місце, і паризійці на віддяку за поступливість Ґарґантюа зголосилися годувати й утримувати його кобиляку, на превелику втіху Ґарґантюа, скільки його душа забажає, і кобилу послано до Б'єрського лісу. До речі, мені здається, ніби там її вже немає.
Отоді-то Ґарґантюа й зохотився сісти за науку під орудою Понократа, але той, на почин, звелів йому дотримуватися колишнього розпорядку, – треба ж було вчителеві збагнути, яким воно світом його попередники все провалили і пошили Ґарґантюа у такого дурла, цимбала і невігласа.
Хлопців час було розподілено так, що прокидався він зазвичай між восьмою і дев'ятою,