писати, музичити, говорити п'ятьма-шістьма мовами і кожною з них компонувати і поезійки і прозу. Ніде, як тут, не було таких хоробрих і ґречних кавалерів, таких ходаків і їздців, моцаків, таких дзиґ, удатних так уміло орудувати всякою зброєю; ніде, як тут, не було таких нарядних і таких гожих, завжди веселих паній, чудових майстрих, до всякого шитва рукомесниць, тімах і знах у всякій жіночій шанованій і дозвільній роботі.
Оь чому, як хтось мусив покинути абатство, чи то на вимогу батьків, чи то з іншої якої причини, він забирав із собою і даму, саме ту, яка платила йому взаємністю, і вони одружувалися; вони і в Телемі жили в мирі та згоді, а побравшись, іще краще; покіль віку кохалися вони так само, як у день весілля.
Наведу вам, на незабудь, загадку, знайдену на мідяній таблиці в підмурку абатства. Ось вона.
Розділ LVIII
Пророча загадка
Усяк, хто лиш на щастя упова,
Підбадьорись і слухай ці слова!
Як віриш ти, що можна зрозуміть,
Куди схиля світил небесних хід,
І передбачить здатен чоловік,
Що випаде на куций його вік,
І що іноді з Божої помоги
Грядущі відкриває він дороги
І, як доводять мудреців трактати,
Уміє у майбутнє проникати, —
Послухай і до відома візьми,
Що ще цієї ранньої зими
До нас приб'ється плем'я невідоме,
Якому набиватимуть оскому
Веселощі, розваги і гульня,
І от вони відверто, серед дня,
Таку серед людей заварять кашу,
Що зладу геть усю підірвуть нашу.
І як комусь умерле закортить
Ступити у недобрий їхній слід,
Ще більше зло посіє він між нами,
Зіткнувши друзів і братів лобами.
І сина не злякає думка ця:
Ножем зарізать рідного отця.
І навіть на всесилого магната
Його ж підданці стануть нападати.
І вирішать, що там про честь і шану,
Як хто згадає, то хіба востаннє,
Що випада усім, як не крутись,
Злітати вгору і котиться вниз.
Це викличе змагання неподобні,
Невпинну колотнечу й ворохобню,
І ужахнеться світ тоді увесь,
Хоч всяких встиг набачитись чудес.
Людей шляхетних у той час багато,
Кого до битви буде поривати
Завзяття легковажне й молоде,
У розквіт свого віку упаде.
І той уже ніяк не вийде з бою,
Хто в його шал поринув з головою,
Нарешті землю аж по самі тучі
Всі сповнять їхні посварки і бучі.
Тоді у нас владатимуть без міри
Не чесні люди, а якісь шальвіри.
І запанує, всім заткавши рота,
Підлота підла і низька низота,
З якої найдурніший правив щоб.
О цей безкраїй і сумний потоп!
Назвать потопом можна колотнечу,
Вона не вщухне, вдовольнившись дечим,
А землю обійме усю, коли
Наринуть