все: часу в нас доста!
– Та й клишки у цього волика, полового з чорними латками, – смакота! То ми їх дочиста!
– Пийте, а то я…
– Ні, ні!
– Пийте, пийте – який ви проханий!
– Щоб горобці клювали, їх треба плеснути по хвосту, а щоб я пив, мене треба добре припрохувати.
– Lagona edatera![19] Нема в моєму тілові такої нірки, куди б могла сховатися від вина спрага.
– А в мене це винце тільки спрагу розпалює.
– А в мене спрагу прожене це винце.
– Хай знають під дзенькіт боклаг і пляшок: утратили спрагу, нема її чого в собі шукати, – її вигнали часті винні клістири.
– Всевишній створив планети, а ми по них плентаємося і припланечуємося.
– У мене Господеве слово на устах: Sitio![20]
– Азбест, тобто камінь, і той не такий нескрушний, як непогасима спрага, яку оце чує моє високопреподобіє.
– Апетит, як сказав Ангест Манський, ся рождає під час їди, а спрага ся рождає під час пиття.
– Чи є помічне від спраги?
– Є, але не те, що рятує від собачого укусу: як бігтимеш позад собаки, він зроду тебе не вкусить, як бігтимеш із питвом назустріч спразі, вона тебе завжди обминатиме.
– Ловлю тебе, виночерпію, на слові! Будь невичерпний! Ще черепушку! Арґус, щоб бачити, був стоокий, а корецький має, як той Бріарей, бути сторуким, аби черпати й черпати.
– Спершу мочеморди, а потім сушеморди!
– Білого! Сип, сип, хай йому біс! Добру повну: язик у мене наче терпуг.
– Смикнімо, службо!
– П'ю до тебе, друзяко! Вперед!
– Пішло, як брехня по селу!
– О lachryma Christi![21]
– Це девіньєрське – піно!
– Біле винце – розкіш!
– Оксамитове, їй-бо!
– Оце воно: карноухе, деруче, вовнясте!
– Друже, по новій!
– Скільки не подаватимуть, ми не скажемо: «Пристав!»
– Ex hoc in hoc[22]. І ніякісінького мошенства! Беру всіх у свідки. Я оце перепив усіх. Я – панотець Перепивайло.
– О п'яндиголови! О жадаки! Посмагли як жаби у болоті!
– Пахолку, друже, повну, та пильнуй, аби з коронкою!
– Просто шапка кардинальська!
– Natura abhorret vacuum.[23]
– Хоть би рісочку – мусі напитися.
– Давай по-бретонській!!
– До дна!! До дна!
– Дерболизнемо цього зілля!
Розділ VI
Яким химерним робом Ґарґантюа на світ народився
Ще не вщухла ця п'яненька перебендя, як Ґарґамелла відчула у животі завійницю. Ґранґузьє підхопився і, гадаючи, ніби то перелоги, почав її найлагіднішими словами заспокоювати; він попросив її лягти на траву під вербичками, мовляв, у неї, як у кобилки, скоро повідростають нові ніженьки, треба тільки перед народженням лялі запастися снагою, болітиме їй, правда, аж-аж, але біль минеться, і за всю муку Бог віддячить радістю, про все лихеє й згадка розвіється.
– Я доведу це тобі (сказав він). Господь (наш Спаситель) рече у Євангелії від святого Івана, голова 16: «Журба жінці, коли вона народжує, а вродить дитятко, вже й пам'яти про болі нема».
– Чи