1928 р., – і пішов відлік багатих років. Під час Другої світової війни країну окупували японці, але потім повернулися англійці. У 1959 р. Брунею була надана автономія, а в 1984 р. султанат став незалежною державою. Свого часу брунейці в особі султана відмовилися від союзу з Малайзією (тепер радіють – нафту ділити не треба), зате увійшли в ООН, Асоціацію держав Південно-Східної Азії, Організацію «Ісламська конференція» та Рух неприєднання, а також Співдружність, очолювану Британією.
Нафта й газ – це майже 90 % експортних надходжень Брунею. Місцеве сільське господарство покриває незначну долю потреб країни. Промисловість асоціюється тут тільки з переробкою сировини. А все інше вони можуть купити. Місцева валюта зветься брунейський долар, проте у багатьох мешканців країни вдосталь і американських доларів.
Міст через річку Сангай
Мечеть Омар Алі Саїфуддіна в столиці Брунею
Найвідомішим брунейцем є нинішній султан, який вражає весь світ своєю розкішшю та витратами. Він має п’ятитисячну колекцію автомобілів, більшість із них є рідкістю або ексклюзивом, а султанський палац, завбільшки з Ватикан, із 1788 кімнатами входить до книги рекордів Гіннесса. Захоплюється монарх і колекціонуванням картин. Проте не забуває він і про соціальне забезпечення своїх підданих, витрачаючи на це значну частину прибутків. Окрім безкоштовної медицини, навчання та інших благ, піддані отримують подарунки в султанський день народження.
Контраст до султанського палацу, найдорожчого готелю та однієї з найкрасивіших сучасних мечетей (Омар Алі Саїфуддін) становить найбільше у світі селище на воді. Це будівлі на палях, що ніби нависають над водою. Так здавна будували житло малайці. Не слід думати, що в цих невеликих хатинах живуть виключно жебраки. Більшість мешканців таких домівок на відсутність добробуту не скаржаться, вони просто зберігають традиції предків і спілкуються рідною малайською мовою.
Султан, розуміючи, що природні запаси не вічні, а народ уже звик жити в добробуті, вирішив підстрахуватися на випадок вичерпання нафти. Він зробив ставку на розвиток туризму, і, судячи з готелю, що недавно виріс у Брунеї, туризм цей буде елітним. Султан побудував у своїй країні найдорожчий готель у світі. Тут все, що тільки можна, виготовлене із золота – від сантехніки до дверних ручок.
Одна зі столичних вулиць
Поки що не надто численна армія туристів їде до Брунею, щоб познайомитися з культурою Сходу, погуляти лісом (під наглядом гіда), відвідати найбільший у світі центр реабілітації орангутангів. А чимало не дуже набожних брунейців їдуть відпочивати до сусідніх Малайзії та Сінгапуру, де є і розваги, і вдосталь спиртного. Проте піддані султана й думати не хочуть про переїзд до цих або інших країн, адже їм так добре і затишно у своєму багатому Брунеї.
Бутан – королівство дракона
Бутан немов зійшов до нас зі сторінок буддистських