ПІД НОВОРІЧЧЯ Ви чуєте цей срібний передзвін?.. В календарі час нову дату пише. Під гострим зором новорічних змін Усе немовби краще і мудріше. І ти неначе іншим став уже — Чутливішим на гули планетарні: Те кревним стало, що було чуже, Суттєвим – що здавалося примарним. Звільнившися від гриму, мов лузги, На себе збоку пильно глянуть можна: Стають твоїми не твої гріхи, Стає гіркою необачність кожна. Не легковаж – уже літа не ті! А розберись: що взяти? що не взяти? Купайся, слово наше, в доброті, В живій воді із материнки-м’яти. Жива водиця всохнуть не дає: Зніма утому, в спеку – прохолодить. На цій землі здається все твоє, Бо ж вісь її через серця проходить. І ти, вагання, у любов повір, У квіт вогню, який цвіте і в січень, Який цвіте зимі наперекір В людських очах, на стежці вічних стрічень. …Щедрує сніг під мовчазним вікном, Стежину стелить молодому року. Вростає мрія у земний огром, Щоб стверджувать правдиве і високе. Хитаюся ліворуч і праворуч В дискусії зневіри та надій, Хитаюся, хитаюся… А поруч Іде життя по лінії прямій. Цей напрямок під ноги треба класти, Щоб йти вперед… Не думати про те, Якої форми і якої масті Оця земля, що гречкою цвіте. Шукав гармонію в житті, Гадав, що відшукать зумію… І тільки кола на воді Лишились од моєї мрії. Шукав взаємної душі, Яка розділить грім і тишу. Та зникли теплі міражі, І стало серцю холодніше. Шукав, шукав – шукаю знов, В трьох водах мочений і битий… Якщо чогось не віднайшов — Хоча б себе не загубити. У сквері художник, усівшись на ящик, Малює портрети – мистецька рука. А кожен замовник бажає буть кращим — Така вже подоба, натура людська. Й мені забажалось, забаглося дуже: – Скажіте, де черга і я тут за ким? Прохання до тебе, художнику-друже, Розправ мої зморшки, змалюй молодим. Змалюй чорний чуб, що без білого снігу, І очі, щоб грала веселка у них. У фарби вклади більше радості й сміху, Які я, на жаль, загубити вже встиг. Почувши прохання, словесні тиради, Художник повів лиш краєчком брови: – Я можу, як зволите, все змалювати, Але то вже будете, пане, не ви. Чуже, незнайоме, хоч гарне обличчя — Для чого здалося, коли не твоє?.. Отямився я, мовив самокритично: – Малюй, брате милий, таким вже як є. Ще тільки двадцять… Все життя попереду, В очах блищить веселий промінець. Весняний
