ДУШУ НЕ ТЕРЗАВ ПЕРЕПОЛОХ І знову день почався із тривоги… Хоча як можна жити без тривог? Та спокою все ж хочеться хоч трохи, Щоб рівчаки не горбили дорогу, Щоб душу не терзав переполох. Та, певно, в мене вже така планида — Не кожному всміхається вона. Хоча душа в три ціпи перебита, Та тішить думка, в слово перелита: Без молотьби – не матимеш зерна. В чому щастя? Пізнаю з роками Риси щастя – спільні і не схожі… Доторкнуть не зможеш їх руками, Роздивитись – певне, теж не зможеш. Бо вони – як чародійство пісні Чи слова кохання під вербою… В чому щастя? – відповіді різні. А для мене – просто буть собою. Хтось на верхній вертикалі, Хтось давно у яму вліз. А все інше – то деталі, Суміш сміху й тужних сліз. Ми живем в епоху ринку: Віски п’є високий чин, А народ гризе шкуринку І запить немає чим. Возвелись гучні хороми: Мармур, срібло і кришталь. Хто і як? – усім відомо — Зліз на верхню вертикаль. Гляну глибше, гляну далі — І сказати хочу вам: Ці високі вертикалі Піддаються теж на злам. Словом втішитися хочу, Та воно слабке, на жаль… І сміється мені в очі Незборима вертикаль. Безсонна ніч… Тягуча тиша, А за вікном – колючий сніг. В очах минуле – яскравіше: Що зміг зробити, що не зміг. Я намагаюсь відшукати У споминах мажорний звук. Та все ж багато, ой, багато Дісталося душевних мук. Життя рельєфні колорити Зашторила якась пітьма. І серце хочеться відкрити. Але кому? Таких нема. Згадались болі і провини — Гіркі, як грона горобин, А може, сам у тому винен, Що залишився сам-один? Пече безсоння, наче рана: Кому потрібен я – дивак?.. А може, забіліє ранок — І здасться все уже не так. Сьогодні так, сьогодні так — А завтра все інакше. Та не ховайся в переляк, Мій друже, мій козаче. Хоча літа додолу гнуть І тінь ляга на вічі. Та зрозумій одвічну суть: На світі ми не вічні. Тож поки не відкрапав строк — Твори добро для щастя. Повір – що вимовив Пророк, Й тобі за це воздасться. Бо інше – видумки старі — Упало й розкололось. Лиш на любові і добрі Життя зростає колос. Живу як всі, – не краще і не гірше, Стрічаю ранок й вечір у вікні, Собі мережу на папері вірші — А що, скажіте, треба ще мені? Собі ходжу – не пізнають, не кличуть — Не
