розповідає про храми Зевса в Олімпії, Аполлона в Дельфах та ін. З 30-х років ХІХ століття «Опис Еллади» стає настільною книгою археологів, які вивчають класичну Грецію, основним письмовим джерелом археологічних пам’яток. Генріх Шліман, німецький археолог-аматор, завдяки свідченням Павсанія знайшов славнозвісну гробницю мікенських царів.
Першими колекціонерами старожитностей, які відомі за письмовими джерелами, були правителі Пергамської держави – Атталіди, спадкоємці першого пергамського царя Аттала І (241–197 рр. до н. е.). Вони мали багато послідовників – у Іст. до н. е. розпочалося справжнє полювання за старожитностями. Сучасник цього антикварного ажіотажу Страбон (66 р. до н. е. – 24 р. н. е.) розповідає про пограбування речей для продажу. Римські аматори створювали навіть музеї, якими завідували хранителі (зберігачі) з титулом «astatuis». Попит на старовинні речі був такий великий, що створилася верства професійних «копачів могил».
Під час поширення християнства інтерес до прадавніх пам’яток зменшився. Античні пам’ятки руйнувалися, а будматеріали використовувалися для християнських будівель.
Класична археологія в епоху Відродження
Подальший розвиток археології пов’язаний з епохою Відродження та розвитком класичної філології. Засновник гуманізму Франческо Петрарка відродив класичну латину, а його учні та послідовники поширили термін humanitas – людяність, запозичивши його в латинських письменників. Відродження класичної латини привело до відродження античного мистецтва. Захоплення античністю охопило широкі кола італійського суспільства.
Несподівана археологічна знахідка змусила італійців замислитися про життя зниклих поколінь. У квітні 1485 року робітники, які проводили розкопки за кілька кілометрів від Рима, знайшли мармуровий саркофаг, а в ньому муміфіковане тіло дівчини незвичної вроди. Знахідка (т. зв. фанчулла) викликала в Римі справжню сенсацію і протягом одного дня мумію оглянули 20 000 людей. Папа Інокентій УІІІ наказав потайки поховати мумію, але ще довго чутки про цю знахідку бентежили шукачів старожитностей.
У XV столітті жив і працював невтомний мандрівник і палкий любитель старожитностей гуманіст Кіріако Анконський (1391–1452 рр.). Захоплення античними написами спонукає його до вдосконалення знань з латини і вивчення грецької мови. Виконуючи доручення венеціанського вельможі Контаріні, Кіріако прямує до Греції і на Схід. Цю поїздку у справах він широко використовує для наукових цілей. Кіріако об’їздив всю Грецію, Македонію, Фракію, Епір, малоазійські міста, побував у Сирії, Палестині, Єгипті… І всюди він списував написи, описував та замальовував всілякі споруди, збирав давні речі. Повернувшись додому, Кіріако видав свій мандрівний щоденник – «Записи про давні речі» з малюнками деяких будівель. Заслуга Кіріако перед наукою величезна. Він заклав основи епіграфіки, здійснив свою мандрівку і зібрав матеріали невдовзі перед падінням Візантії та встановлення у Греції влади Османської імперії. «Записи