час, який зате використовував Каструччо, бо до нього поспішала підмога, обіцяна Вісконті та іншими ломбардськими тиранами. Коли ж він осильнів, месер Раймондо, який через свою двоєдушність не пробував його розбити, нині з нерішучості своєї не зумів навіть урятуватися. Поки він поволі пробирався зі своїм військом уперед, Каструччо напав на нього неподалік від Альпашо (1325) і розгромив у запеклій битві, в якій полягло або потрапило в полон чимало флорентійців і, між іншим, і сам месер Раймондо. Так за його двоєдушність і нерішучість доля наслала на нього кару, якої він заслужив від флорентійців. Усіх тих напастей, які Флоренція зазнала від Каструччо після його перемоги, не перелічити. Каструччо знай лише грабував, громив, підпалював, захоплював людей, бо кілька місяців, не зустрічаючи опору, безчинствував зі своїми загонами в домівках флорентійців, які втішалися бодай тим, що врятували саме місто.
XXX
А проте духом вони знизилися не настільки, щоб не шкодувати грошей, готуючи укріплення, не вербувати нові збройні загони, не посилати до друзів по запомогу. Одначе всього цього було недостатньо для достойного опору такому супостату. Зрештою їм довелося обрати своїм синьйором Карла, дука Калабрійського і сина короля Роберта, аби він виявив ласку їх оборонити, бо ці володарі, призвичаєні царювати у Флоренції неподільно, прагнули не дружби її, а послуху. Проте Карл воював тоді в Сицилії і не міг сам прибути до Флоренції і взяти провід, а тому послав туди Готьє, родом француза і дука Афінського, який як намісник синьйора узяв у посідання місто і почав ставити магістратів на свій розсуд. А проте поводився він цілком гідно, що не вельми в'язалося з його вдачею, і завоював народну симпатію. Відвоювавшись у Сицилії, Карл на чолі тисячі верхівців прибув до Флоренції і вступив у неї в липні року 1326, а це привело до того, що Каструччо уже не міг вільно плюндрувати флорентійський край. І все ж добру славу, якої зажив Карл діями поза містом, він скоро утратив у самому місті, якому союзники заподіяли таких утрат, яких воно не зазнало від супостата, бо Синьйорія нічого не могла розв’язати без погодження з дуком, і він протягом року вигріб з міста чотириста тисяч дукатів, хоча за угодою мав право не більше ніж на двісті тисяч; цим здирством він або його батько займалися мало не що дня. До цієї халепи доточилися ще нові прикрощі й нові вороги. Гібелліни Ломбардії настільки стурбувалися появою Карла в Тоскані, що Галеаццо Вісконті та інші ломбардські тирани золотом і обіцянками залучили до Італії Людовіка Баварського, обраного всупереч волі папи цісарем. Він вдерся в Ломбардію, звідти рушив на Тоскану, де з підмогою Каструччо захопив Пізу (1327), а звідти, награбувавши золота, пішов на Рим. З цього приводу Карл, бою чись за свої володіння, покинув Флоренцію, залишивши там свого намісника месера Філіппо да Саджінето. Каст руччо після відступу цісаря захопив Пізу, але втратив Пістойю, яку в нього відбили флорентійці, змовившись з пістойцями. Каструччо отаборився під цим містом і облягав його з такою