як вона й сподівалася, лежало віяло та кілька пар крихітних білих лайкових рукавичок. Вона взяла одну пару та віяло й уже збиралася вийти, як в око їй упала пляшечка, що стояла біля люстерка. На цій не було ніяких написів на кшталт «ВИПИЙ МЕНЕ!», проте Аліса все одно витягла корок і піднесла шкалик до рота.
– Я знаю, варто мені випити щось чи з’їсти, – сказала вона сама до себе, – як одразу стається щось цікавеньке. Просто подивлюся, що саме робить ця пляшечка. Сподіваюся, вона знову мене виростить, бо я вже справді втомилася бути такою крихітною!
Пляшечка так і подіяла, й навіть раніше, ніж Аліса чекала: вона ще не випила й половини, як її голова вже гупнулася в стелю, й Алісі довелося зіщулитися, щоб не зламати шию. Вона похапцем поставила шкалик назад на стіл, примовляючи:
– Досить, цілком досить… сподіваюся, вище я не виросту… бо я вже й так не пролізу назад у двері… нащо ж я стільки відпила?!
Шкода, але бідкатися було вже пізно. Аліса все збільшувалася та збільшувалася, й невдовзі вже змушена була стати навколішки. За хвильку місця забракло і для цього, тож вона спробувала вкластися, одним ліктем упершись у двері, а другу руку закинувши за голову. Проте ріст усе не припинявся, й Аліса скористалася останнім шансом якось розміститися: одну руку виставила у вікно, ногу запхала в димохід і по всьому проголосила:
– Більше я нічого не можу вдіяти, що б там не сталося. І що з мене тепер вийде?
На превелике Алісине щастя, маленька чарівна пляшечка вже вичерпала всі свої сили, й рости далі не довелося.
Проте поза була більш ніж невигідна, а позаяк скидалося на те, що шансів бодай колись вибратися з кімнати немає, настрій в Аліси був, ясна річ, не бозна-який.
– Удома було краще, – зітхнула Аліса, – бо не треба було рости туди-сюди й слухатися мишей та кролів. Я майже шкодую, що стрибнула в ту кролячу нору, а ще… а ще… знаєте, воно дуже чудернацьке, таке життя! Цікаво, що зі мною могло трапитися? Коли я читала казочки, то мріяла про різні речі, яких насправді не буває, і ось будь ласка – я просто в одній з них! Про мене книжку треба написати, ось що треба! От виросту – і напишу… Хоча я вже достатньо виросла, – сумно закінчила вона, – принаймні тут для мене місця вже замало.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.