але і для злих вчинків. Приречені – зло.
Клері з жахом подивилася на нього:
– Але навіщо комусь робити це з собою?
– Ніхто й не робить. Це роблять з ними. Приречені вірні тим, хто їх позначив, і ще вони жорстокі вбивці. Також вони виконують прості команди. Це немов мати… власну армію рабів.
Він переступив мертвого Зреченого й озирнувся на неї через плече.
– Я збираюся повернутися нагору.
– Там же нічого немає.
– Раптом там іще хтось із них, – сказав він, наче сподівався на це. – А ти чекай тут.
Він почав підніматися сходами.
– На твоєму місці я б не робила цього, – сказав різкий знайомий голос. – Там їх ще кілька.
Джейс, що майже піднявся, розвернувся і широко розплющив очі. Як і Клері, хоча вона відразу впізнала голос. Його скрипучість не можна було сплутати.
– Мадам Доротеє?
Стара схилила голову з гідністю королеви. Вона стояла у дверях своєї квартири, одягнена в щось, що нагадувало намет з багряного шовку-сирцю. Золоті ланцюжки виблискували на зап’ястях та шиї. Довгі пасма її темного з сивизною волосся вибилися з гульки, закріпленої високо на голові.
Джейс усе ще витріщався.
– Але..
– Кілька чого? – перепитала Клері.
– Кілька Зречених, – відповіла Доротея з такою радістю, що, на думку Клері, зовсім не відповідала ситуації. Вона озирнулася довкола. – Ну й наробили ви безладу! А прибрати за собою й не планували? Як завжди.
– Але ж ви приземлена, – продовжив Джейс, нарешті завершивши речення.
– Як спостережливо, – пробурчала Доротея, блиснувши очима. – Ти зламав усі стандарти Конклаву.
Здивування на обличчі Джейса згасло, змінившись гнівом.
– Ви знаєте про Конклав? – він вимагав пояснень. – Ви знали про нього й про те, що в цьому будинку був Зречений, але не повідомили їм? Саме існування Зречених є злочином проти Завіту…
– Ні Конклав, ні Завіт нічим мені не допомагали, – сказала пані Доротея, сердито блискаючи очима. – Я їм нічого не винна. – На мить її скрипуча нью-йоркська вимова зникла, змінившись якоюсь іншою, грубішою, з більш вираженим акцентом, який Клері не впізнавала.
– Джейсе, припини, – попросила Клері. Вона повернулася до мадам Доротеї.
– Якщо ви знаєте про Конклав та Зречених, то, можливо, вам відомо, що сталося з моєю мамою?
Доротея заперечно похитала головою, її сережки загойдалися. На обличчі промайнула жалість.
– Моя тобі порада, – відказала вона, – забудь про свою матір. Вона зникла.
Підлога під ногами Клері захиталася.
– Ви маєте на увазі, що вона – мертва?
– Ні, – вимовила Доротея неохоче. – Я впевнена, що вона жива. Поки що.
– То я маю знайти її, – сказала Клері.
Світ перестав хитатися. Джейс стояв позаду, притримуючи рукою її лікоть, немовби обнімаючи, та вона навіть не помітила.
– Ви розумієте? Я мушу знайти її до того…
Мадам