працездатності. Він утратив мовлення, був частково паралізований. 1745 р. славетний письменник помер.
На мармуровій плиті над його могилою в соборі Святого Патрика накреслено такі слова: «Тут лежить тіло Джонатана Свіфта, декана цього собору, і суворе обурення більше не крає його серце».
Частина перша
Ліліпутія
Розділ 1
Наша родина мала невеличкий маєток у Ноттингемширі; я був третім із п’яти синів. Батько відрядив мене, чотирнадцятирічного, до коледжу св. Еммануїла в Кембриджі, й упродовж двох із половиною років я наполегливо вчився. Однак моєму батькові, який мав дуже скромні статки, було важко оплачувати навчання, тож він забрав мене з коледжу. Вирішили продовжити моє навчання у містера Джеймса Бетса, відомого лондонського хірурга. Там я і мешкав наступні чотири роки. Невеликі гроші, які зрідка надсилав мені батько, я витрачав на вивчення навігації та математики – мені кортіло в майбутньому стати мандрівником. Медичну освіту я завершив у місті Лейден, де прожив понад два роки; усі мої рідні – особливо батько й дядько Джон – допомагали справдити мою мрію: стати судовим лікарем та присвятити життя далеким морським подорожам.
Повернувшись із Лейдена, я, за рекомендацією мого доброго вчителя містера Бетса, найнявся хірургом на судно «Ластівка», що ходило під командуванням капітана Авраама Паннелла. З ним я проплавав три з половиною роки, здійснивши кілька подорожей до Леванту[1] й інших країн.
Повернувшись до Англії, я вирішив тимчасово оселитися в Лондоні та попрацювати лікарем, що схвалив би й містер Бетс, який усіляко сприяв мені в цій справі. Пацієнтів я приймав у невеликому будинку неподалік Олд-Джурі, де жив і сам. Справи мої були непогані, й невдовзі я одружився з міс Мері Бертон, найменшою дочкою містера Едмунда Бертона, торговця панчохами з Ньюгейт-стрит. Моя наречена була чарівною та розумною дівчиною з посагом чотириста фунтів стерлінгів.
За два роки доктор Джеймс Бетс помер; друзів у Лондоні в мене лишалося небагато, прибуток мій значно зменшився. Сумління не дозволяло мені наслідувати шарлатанство деяких моїх колег, і я почав замислюватися над тим, щоб припинити медичну практику. Порадившись із дружиною та обізнаними людьми, я вирішив знову вирушити в море.
Я був хірургом спочатку на одному, а потім на іншому торговельному судні та впродовж шести років здійснив кілька подорожей до Ост- і Вест-Індії, що трохи покращило моє фінансове становище. Виходячи в море, я набирав книжок і весь вільний час присвячував читанню; на березі ж вивчав вдачу, звичаї та мови тубільців, що вдавалося легко, оскільки я мав чудову пам’ять. Останнє з тих плавань було не надто щасливим, і я, втомлений морським життям, вирішив більше не полишати дружину й дітей.
Ми переїхали з Олд-Джурі на Феттер-лейн і вже звідти у Воппінг, ближче до гавані, де я сподівався рано чи пізно дістати вигідну пропозицію, але ця надія