Подорож ловеласа. Ге Орій

позавчора. – Напевне помітивши, якийсь порух у моєму погляді, швидко додала: – Ну-у-у, хіба-що, коли тобі дуже хочеться… Ні? Тоді, поїхали на схили?

      І ми поїхали на схили Дніпра, у кафешку, котру з якогось часу облюбували.

      У відносинах з Ніною, мені щось подбалося, а щось і ні. Подобалася її врівноваженість, передбачуваність і сімейність. Відносно сімейності – за тиждень чи два, нашого знайомства, ми вже існували немов давно одружені. Тут і готування їжі, що непомітно перейшло до мене і розмірений інтим з демократичними позами, а також зустрічі з чеканням. Після шаленної Квасолинки це було, до деякої міри, відпочинком. З іншого боку, саме це, вже починало дратувати.

      У кафе, Ніна в першу чергу витерла серветкою стільці. Дістала з сумочки ще і простягла мені.

      – Поклади на коліна.

      Їли мовчки. Коли перейшли до десерту, я зробив пробний закид.

      – Ніна, мене спровадили у відпустку.

      Я уважно спостерігав за реакцією на сказане. Ніна підвела очі від таці з морозивом. У погляді було здивування і ще щось.

      – Чому тільки зараз я дізнаюсь про це?

      – Розумієш, це стало несподіванкою навіть для мене. Один з наших, повинен піти, за сімейними обставинами, саме на час моєї відпустки. Розумієш?

      – А те, що я кілька тижнів гризла голову завідуючому за путівки для нас і, таки дістала. Нічого не означає?

      Я зробив здивовано- винувате обличчя.

      – Але ж ти про путівки нічого не казала.

      – Бо знала коли твоя відпустка, а путівки повинні були стати сюрпризом і подарунком на наш медовий місяць! Чи може ти вже передумав!?.

      Я дивився на Ніну, а в голові чомусь виникло порівняння у схожості її з Квасолиною. Напевне всі жінки коли їх переповнює гнів, та ще жалість до себе за не виправдані надії, на диво схожі між собою.

      – Але ж, я не знав про те… – і намагаючись бути врівноваженим швидко додав: – а зараз немає ніякої можливості щось поміняти – наказ підисаний і, я вже у відпустці.