бачити минуле і майбутнє, а також здогадуватися, хто чим вранці снідав. І дарма, що, скажімо, в той знаменний день, коли його, значить, по тім’ячку торохнуло, не було на території проживання новонаверненого екстрасенса ні дощу, ні грози. І от іще який феномен: чомусь це зазвичай трапляється з тими, хто ледве-ледве закінчив школу або технікум, зрідка – інститут, заочне відділення. З тими, хто ніяк не може відзначитися на роботі і в кого в особистому житті криза. І в струнких лавах новоствореної профспілки екстрасенсів-престидижитаторів немає чомусь ні видатних хірургів або, приміром, талановитих педагогів, ні вчених-практиків, ні фермерів. Ось! Чому серед них немає фермерів, наприклад?! Жодного! Людей, які вирощують хліб, або тваринників серед них немає, питаю я вас, чому?
Якось у пологовому будинку я познайомилася з однією унікальною жінкою на ім’я Федя. Ну Федя і Федя – так звали її. Напрочуд дивоглядна була жінка! Вражаюче дрімуча. І палко в усьому впевнена. В одній мирній бесіді під час годування наших дітей, коли ми перекидалися нісенітними сонними фразами, вона раптом багатозначно промовила:
– Охо-хоо… Ось як розповзуться китайці по всьому світі, і будуть усюди самі лише негри.
Я подумала, що недочула, і перепитала. І дівчина ця, Федя, у своїй незборній переконаності, як нетямущому дурню, по-материнськи лагідно дивлячись мені просто в очі, щоб засвоїла я і запам’ятала назавжди, пояснила:
– Таж, дитинко, в Китаї ж одні ж негри ж і живуть!
Дух перехопило – двадцяте століття вже йшло з двору, а небеса піднесли мені такий приголомшливий подарунок у вигляді цієї сусідки моєї по палаті. Ніяково мені було питати її, як вона уявляє собі планету, по якій розповзуться її афро-китайці, може, вона передбачала, що і Земля наша пласка і стоїть вона на трьох китах. Шкодувала я про те, що не порозпитувала Федю про що-небудь іще, виписали її швидко, а то б дізналася від неї багато нового і корисного. Але у знайомства цього було продовження.
Працювала дівчина Федя на той час на торговельній базі, закінчивши торговельний же технікум, сиділа на продуктових дефіцитах. А потім, зловивши носом, куди вітер дме, швидко перекваліфікувалася, молодець. Я її портрет у газеті побачила і подивувалась, відтепер вона – «матінка Федосія». Під портретом було рекламне оголошення та години прийому. «Матінка Федосія» ворожила на Персті вказівному, знімала пристріт та навроки, ретельно чистила карму і відновлювала чакри. Мила-мила-мила. Мене навіть послали інтерв’ю у неї взяти одного разу, але вона мене впізнала і до себе не допустила, – надто зайнятою була. І людей, які до неї на прийом прийшли, називала не пацієнтами, як прийнято в таких випадках, а клієнтами. Що в її уявленні про життя – абсолютно логічно і беззаперечно.
У нас з Владкою була знайома нотаріус Ліля. Ось вона як занудьгувала одного разу – жах. Діти в таких випадках ідуть записуватися в який-небудь гурток, як-от м’якої іграшки, плетіння, танців, боксу чи легкої атлетики. А Ліля – куди їй, навіть курси