обриси самого Кракова, отака містечкова практичність. Тільки місцевий знає всі входи-виходи. У внутрішньому кабінеті був Шиндлер, який потребував місцевої інформації.
Ауе провів Штерна до кабінету познайомити з гером Шиндлером, котрий стояв і відсторонено дивився на вогонь, задумливо тримаючи в руці незакриту кишенькову флягу. Першою думкою Іцхака Штерна була: з таким німцем не домовишся. Ауе носив знак свого фюрера – мініатюрну свастику – з такою легковажністю, ніби то був значок велосипедного клубу. Натомість велика, як монета, емблема в Шиндлера так і виблискувала проти полум’я золотом на чорній емалі. Вона, як і загалом багатий вигляд цього молодого чоловіка, були тим більше символами осінніх неприємностей Штерна як засудженого польського єврея.
Ауе відрекомендував їх одне одному. Відповідно до указу, вже виданого губернатором Франком, Штерн сказав:
– Маю повідомити вам, пане, що я – єврей.
– Ну от, – гучно відказав гер Шиндлер, – а я німець. Отакі наші справи!
«Добре, дуже добре, – майже вголос до себе пробурмотів бухгалтер у мокрий носовичок. – То, може, ви б і указ скасували?»
Адже Іцхак Штерн навіть отепер, на сьомому тижні нового порядку в Польщі, проходив уже не під одним указом, а під кількома. Ганс Франк, генеральний губернатор Польщі, уже видав шість обмежувальних указів, а решту мав розробляти крайовий губернатор, доктор Отто Вахтер, ґруппенфюрер СС (аналог генерал-майора). Штерн мусив не лише декларувати своє походження, а й носити особливу реєстраційну картку, позначену жовтою смугою. Заборона на кошерне приготування м’яса і наказ про направлення євреїв на примусові роботи вийшли зо три тижні до того моменту, коли Штерн, кашляючи, з’явився перед Шиндлерові очі. І його офіційна пайка як унтерменша (недолюдини) була майже вдвічі меншою, ніж пайка поляка за національністю, який теж перебував у статусі унтерменша.
Нарешті, указом від восьмого листопада почалася загальна реєстрація краківських євреїв, яка мала скінчитися до двадцять четвертого числа.
Штерн зі своїм спокійним і абстрактним складом мислення знав, що декрети будуть виходити ще і ще, і був готовий до того, що його життя і дихання будуть обмежувати далі й далі. Більшість краківських євреїв розуміли, що така декретна лихоманка розпочнеться. Почнуться якісь недобрі зміни – євреїв із містечок привозили в місто вантажити вугілля, інтелектуалів висилали на село сапати буряки. Час від часу траплялися бійні, як, наприклад, у Турську, де артилеристи СС змушували людей цілий день працювати на мості, а тоді ввечері загнали до сільської синагоги й розстріляли. Такі пригоди бували час від часу. Але ситуація колись усталиться; раса виживе за допомогою клопотань, підкупу влади – це старі методи, вони спрацьовували ще за Римської імперії, спрацюють і зараз. Урешті-решт, цивільній владі потрібні євреї, особливо там, де євреєм є кожен одинадцятий.
Штерн, проте, не дуже оптимістично дивився вперед. Він не мав очікувань, що законодавство скоро досягне стабільного