тим Марія і Євген ретельно готувалися до приїзду дитини, знали, що приведуть у свій дім дівчинку, для якої купили ліжечко, одяг та різні іграшки. Для хлопчика в них не було нічого.
Після першої сумісної вечері, незвичної для всіх, але від того не менш веселої, дорослі розповідали дітям про їхній новий дім, показували, де вони будуть спати, їсти, бавитись. А потім усі разом пішли у ванну, щоб спочатку скупати Світланку. Хлопчик в’юнким хвостиком тримався за Марію, не відходячи від неї ні на крок. Він так само намилював мочалку і тер спинку задоволеній дівчинці. Батьки дозволяли йому брати повну участь у цій веселій процедурі. Діти заходилися сміхом. Ніхто до того не мив їх так ретельно в цікавій пухнастій воді, в яку Марія не пошкодувала влити пахучої пінки для дитячих купелей. Потім дівчинку поклали спати, і ця маленька білява лялька, замучена незвичним рухом, цікавими і приємними подіями, заснула за мить.
У хлопчика купель виявилася трохи сумнішою. Коли роздягнули, Марія побачила: без одягу дитини було «пучка духу».
– Господи, та який же ти худесенький, одні реберця виступають і маленька дупця, – Марія зітхала, натираючи мочалкою тільце маленького незнайомого їй синочка. Вона тільки тепер осягнула міру тієї великої відповідальності, яку вони взяли на себе отак одразу. Одна дитина, і двоє дітей – велика різниця, тим більше, коли ти їх не знаєш, бо не ростив із малечку, а вони впали тобі в руки отак, мов із небес.
Хлопчик ніби відчув її думки:
– Мамо, я буду дуже чемний, ви не хвилюйтесь…
Тут уже Марійка не втрималась, притиснула мокру дитину до своїх грудей і сльози невпинно лились із її очей.
Євген стояв за нею і тримав напоготові великий рушник, щоб загорнути дитину, а з того всього загорнув у нього дружину.
– Тату, ти не мене витирай, а свого синочка, – опанувала себе Марія, і простягнула дитину чоловікові.
Тієї ночі вони троє спали на одному ліжку, посередині хлопчик, по боках – дорослі. Дитина майже до півночі тримала їх за руки, навіть увісні боячись відпустити, і лише коли батьки обережно відклали ручки дитини убік, вони змогли розпружитися і заснути. Хоча повноцінним сном назвати це було не можливо: вони боялися придавити дитину і раз за разом накривали хлопчика, щоб він не замерз.
Наступного дня усім сімейством поїхали вибирати ліжечко для Іванка, купувати для нього одяг і дозбирувати потрібні для усиновлення документи.
Марії здавалось, що її оточує якийсь ірреальний приємний світ!!! Вона не могла повірити, що все, що відбувається із нею зараз, – не сон, і ці двоє діточок, гарних, як казкові іграшки, є її дітьми, і що вона може ними опікуватися, цілувати їх і притискати до своїх люблячих грудей скільки їй заманеться і коли в неї буде на те палке бажання. Вона не могла намилуватися ними.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно