Володимир Войнович

Малиновий пелікан


Скачать книгу

коли саме життя є смислом життя.

      Суперечка затяглася. Раз по раз до палати зазирала чергова медсестра Галя з пропозицією зробити укольчик. Лікар подавав їй знак, і вона щезала. Лікар наводив аргументи, хворий їх заперечував і наводив свої. Обидва сперечальники були людьми розумними, освіченими. Докази кожного були переконливі, але і контрдокази були такими ж. Зрештою обидва стомилися, а тим часом проклюнувся досвіток. Лікар спохопився, що минула ціла ніч, а йому вранці знову на роботу, попрощався зі співбесідником і пообіцяв, що вони зустрінуться вранці під час обходу. Лікар пішов, хворий заснув і спав довго. Прокинувся він від сонячного світла і свіжого повітря. Це санітарка Наталя відчинила вікно, щоб провітрити палату. За віконницями були ґрати з товстих металевих прутів, і тінь від них лежала на підлозі, що її мокрою шваброю протирала Наталя. Потім вологою ганчіркою вона протерла столик у кутку, стілець і спинку ліжка, на якому лежав Костя. Потім стала на стілець, щоб закрити вікно.

      – Не треба, – сказав їй Костя.

      – Що не треба?

      – Не треба закривати вікно.

      – Гаразд, – сказала Наталя і вийшла.

      Костя лежав на ліжкові, мружився від сліпучого сонця і раптом зрозумів, що це дуже і дуже приємно відчувати тепло сонячного проміння і вдихати свіже весняне повітря і слухати шуми міського руху за вікном, чиїсь голоси, стукіт каблуків, шелест листя і каркання ворон. Він згадав про свою спробу самогубства і уявив собі, що зараз він був би не тут, а в морзі, голий і синій на цинковому ложі, і сонячний промінь, проникнувши крізь кватирку, лежав би на його мертвому білому обличчі. І на секунду уявивши собі цю картину, він здригнувся від жаху. І подумав, що невже насправді спало йому на думку самому добровільно відмовитися від життя, яке таке прекрасне у всіх своїх проявах. Він згадав свою нічну розмову з Геннадієм Єремійовичем Цимбалюком. Все, що казав йому лікар, зараз здавалося Кості надзвичайно мудрим і переконливим. А його власні заперечення дурнуватими і безглуздими. Тепер він точно розумів, що смисл життя невідомий, але він є, а коли його немає, то й не потрібно. Не треба ніякого смислу, треба просто жити, насолоджуючись сонцем, повітрям, природою, квітами, музикою, любов’ю, роботою, випивкою, їжею і читанням розумних книг. Все це він негайно хотів розповісти Геннадію Єремійовичу і з нетерпінням чекав 9 ранку, коли той з’явиться з ранковим обходом. Але о дев’ятій лікар не з’явився, а близько десятої зайшла лікар, що вела Костю, Оксана Габріелівна. Очі в неї були заплакані, і це дуже не сподобалося пацієнту. Йому здавалося, що такого чудового ранку всі мусять радіти життю і нічого, що б затьмарювало радість, ні в кого не має бути. Вона виміряла тиск і запитала, як справи.

      Хворий сказав:

      – Добре.

      Вона, схоже, здивувалася і перепитала:

      – Добре? У якому смислі?

      – У тому смислі, що я добре себе почуваю.

      Вочевидь, його відповідь не співпала з її очікуваннями, і вона вирішила уточнити:

      – А як настрій?

      – Піднесений, – сказав