зроби все так, як я кажу! Щоб була справжня курка. Щоб я вiдчув насолоду душi й тiла! Та скажи менi, ти добре знаєш, як пiдготувати курку для смаження?!
Кухар почав говорити, що i як треба, проте Джафар перебив його:
– Слухай, ти, син грiха й нещастя, слухай уважно! Вiзьми найкращу курку… Я плачу за неї три дирхеми.
– Але, шановний мiй володарю, зiрка багдадського базару, тут не базар-сук, а корабель. Тут кожна курка коштує п'ять дирхемiв.
– Ти, син грiха i нещастя, я куплю найкращу курку за дирхем битий, чорний, в найближчому селищi! Тобi це вiдомо?!! – волав Джафар.
– Мiй господине! Наше судно стане на стоянку лише ввечерi. До того часу капiтан не спинить.
– Грабiжник… вбивця… розбiйник… i злодюга! – прохрипiв товстун. – Ти хочеш з мене здерти шкiру i вицiдити кров!.. До речi – добре зцiди кров iз курки! До краплi!
Кухар скривив i так кривого рота в недобрiй посмiшцi.
– Хiба я божевiльний, щоб, купивши по три дирхеми курку на багдадськiм базарi, знову ж її продати на сафiнi за три дирхеми?! А добiрна пшениця i просо для курей, щоб вони неслися? А плетена клiтка з пареної лози?
– Добре, чотири дирхеми!
– Нi. Або п'ять дирхемiв, або будемо їсти рибу!
– Добре, син блудницi i смiттяра, п'ять дирхемiв. Але за них найкращу, найкращу курку!!!
Джафар витягав по черзi усiх курей з клiтки, важив у руках, роздував пiр'я на гузнi, щоб краще бачити, яка з них жирнiша.
Коди ж товстун вибрав найжирнiшу, кухар сказав, що всi курки коштують по п'ять дирхемiв, а саме оця коштує шiсть дирхемiв.
На Джафара просто стiй напав, i вiн кiлька хвилин лише ворушив губами. Але все ж заплатив за курку шiсть дирхемiв.
– Вiдвари її,– товстун загинав пальцi, – по-друге – роздiли на частини i залий часниковим розчином. Потiм залий яйцем i засмаж на сковородi. Засип шматки вареним рисом та залий другим яйцем i доброю олiєю, та трохи пiдсмаж! Та дивися, син грiха i розпусти, щоб олiя була найкраща, iз сiрiйських оливок! Та починай швидше готувати!.. А поки треба чимось перебити голод.
– Є корзина добрих басрiйських фiнiкiв, – вiдповiв кухар йому. – Найкращих. Для себе купував.
– Неси! – видихнув Джафар нетерпляче. Коли ж малий з корзиною прибiг, то Джафар, вiдкривши кришку, уважно оглянув, чи всi фiнiки, i подивився пiдозрiло на малого.
– Ти не вкрав хоча б одного, га? Ти, син жебрака i повiї.
– Хiба ви знали мою маму? – вiдповiв йому хлопчик. – Бо я про неї нiчого не знаю… А от тато мiй людина поважна – вiн уже двадцять п'ять рокiв працює смiттярем на базарi бiля Зеленої Брами. Це там, де торгують живою i битою птицею ти рiзним м'ясом…
Джафар на слова Алi ледь не вдавився кiсточкою вiд фiнiка, з шумом виплюнув її i гаркнув:
– Пiшов геть звiдсiля, скелетина чортова!
Джафар, сопучи та гикаючи, жер фiнiки. А хлопчина поспiшив чистити цибулю, часник, кришити рiзну зелень до соусу i глядiти за тим, щоб вогонь на жаровнi був рiвний i курка рiвно виварювалась у бронзовiм казанi.
Коли кухар рiзав курку, то вiн вицiджував з неї кров на дно розбитого горщика, довго струшував, щоб усi краплини кровi впали на денце, не забруднивши