i втiхою, i справжнiм дiлом. Та ще бiльше, нiж вода, розрадою, справжнiм святом були розповiдi бувалих людей – купцiв, прочан, подорожнiх, мандрiвникiв, лицедiїв, матросiв та погоничiв верблюдiв.
Часом Алi зазирав, з корзиною для смiття на спинi, на базар коштовностей. Не дуже часто, бо базарнi наглядачi та купецькi слуги пильнували, щоб голота тут не тинялася.
То був базар, де продавалися рiзнi дорогоцiннi речi, всiлякi коштовнi фарби, спецiї. На той сук приходили каравани верблюдiв з далекого Йємену. Одногорбi високi верблюди. Справжня їхня шерсть була майже бiла, та пiд пекельним сонцем вони сяяли наче позолоченi, бо в їхню шкiру в'їдався жовтий пилок знаменитого арабського шафрану «варсу», що виростав лише в заобрiйному пiвденному Йєменi.
На майже чорних верблюдах привозили iз Куфи гвоздичну олiю, а також фiалкову олiю. А з пiвдня, з Аль-Джанубу 8, з мiста Джура прибувала у фаянсових глеках вода з троянд, iз квiтiв пальми, i запашна вода.
Через Багдад всi пахощi розходилися по всьому свiту на захiд – «Магрiб», до Iспанiї й Алжiру, у Єгипет – тобто «Мiср» («Середина» по-арабському); в Iндiю i навiть в Китай, до «Машрiку» (Сходу).
Тут торгували найбагатшi купцi з усiх базарiв. Цi ряди i лавки були вiдомi ще з часiв Аль-Фарабi, який ствердив думку всiх торгуючих людей, що є двi речi найбiльш благороднi i двi найбiльш ганебнi. Першi – продаж прянощiв i торгiвля батистом, другi – ткацьке ремесло та робота пiдмiтальника вулиць.
Хлопчик зазирав лише на самiсiнький край цього привiлейованого торжища.
Тут скупчилися, стулилися найменшi лавки, може, трохи бiльшi за собачу буду в добрiм маєтку. В затiнку лавок, пiдiбгавши ноги по-шевськи, сидiли продавцi дрiбних порцiй перцю, гвоздики, шафрану, ладану, гумiарабiку, смоли камфорного дерева. I вiдмiряли наперстками свiй дорогоцiнний крам, бо приймали за нього плату в ясних золотих динарах та повномiрних старих дирхемах. «Чорнi» дирхеми новiтнiх часiв та фалси тут не ходили!
До заможнiших крамниць треба було йти вглиб вулицi. Крiм базарних наглядачiв, слуги й прикажчики пильнували, щоб не тiльки обiдранi дорослi, але й бiдна малеча не проникала в глибину славетного базару.
Так i Алi нi разу не побував там i зблизька не бачив найбагатших крамниць.
На самiм початку кварталу збиралися люди бувалi.
Там стояла знаменита харчевня Омара Кривого. Тут завжди товклася сила-силенна подорожнiх.
Якось малий Алi почув вiд приявних, що Кривий Омар любить живу рибку-маринку. Тому малий ловив маринок в заплавi бiля млина i не вбивав їх, а кидав до старого глека з холодною водою. Приносив глек до харчевнi Кривого Омара i стояв десь пiд стiною за стовпом. Тихо стояв, слухаючи розповiдi бувальцiв. Стояв так довго, поки його не помiчав одноокий господар Омар. Тодi доводилось, спродавши рибу, зразу ж iти геть.
Отут, саме в цьому мiсцi, хлопчик почув усi тi iсторiї, якi назавжди вкарбувалися в його душу. Тут вiн почув, що на предалекому островi Сулавесi, а вiн аж за казковою Iндiєю та чарiвним островом Цейлоном, де в кожнiй калюжi можна знайти червоний лал або небесно-синiй сапфiр, так там у великiй кiлькостi водиться мерзенне i жахливе сотворiння – рогата свиня завбiльшки