вісім років немає в живих, може, вистачить з себе черницю корчити. Чи ти думаєш, я не знаю, що ти відвідуєш цей «Клуб»?
Ноар відклала папери, розгорнула крісло і подивилася на співрозмовника. Жулю було вже за сорок, але, ні дружини, ні дітей у нього не було. Тому він і підбивав клинці до Ноар.
– Жуль, що тебе дратує? – Запитала Ноар. – Те, що я сплю з чоловіками з «Клубу» або те, що я не сплю з тобою?
Жуль нарешті повернувся до неї.
– Я кохаю тебе, Ноар. – Сказав він.
– Ні, Жуль, – похитала головою Ноар, піднімаючись з крісла. Вона впритул підійшла до Жулю і заглянула йому в очі. Ноар була на голову нижче Жуля. Він дивився на неї зверху, не відводячи погляду.
– Ти любиш не мене, – підставляючи свої губи під поцілунок, продовжила вона. Він потягнувся до неї. Ноар однією рукою обійняла його за шию. – А мої п'ятдесят п'ять відсотків акцій. – Вимовивши це, вона різко відійшла від нього. Він так і залишився стояти в комічною позі, простягаючи губи до неї.
– Тобі мало, катастрофічно мало, – ідучи кабінетом, продовжила Ноар, – твоїх двадцяти п'яти відсотків. Тобі потрібен контрольний пакет акцій.
Жуль вже взяв себе в руки і з гідністю відповів.
– Я не настільки меркантильний.
– Та що ти кажеш? – Вона посміхнулася і грайливо оперлася руками на стіл. У такій позі Жулю було видно її декольте і він мимоволі проковтнув, заглянувши в нього. У Ноар це викликало вибух сміху.
– Навіть якщо і так. – Спокійно міркував Жуль. – Ти щось втрачаєш? Ні, я і так веду всі справи фірми. Компанія від цього тільки виграє.
– Виграєш ти. – Відповіла Ноар. – У тебе буде фірма, дружина красуня.
– Від скромності ти не помреш. – Перебив її Жуль.
– Скромність не є моїм недоліком.
– Так, – кивнув співрозмовник. – У тебе достатньо інших недоліків.
– Так? – Здивувалася Ноар. – І які ж?
– Жадібність, меркантильність.
– Тобі так подобається це слово?
– Можливо.
– На жаль, але ти не правий. – Вона пройшла в інший кінець кабінету і вальяжно сіла на диван, закинувши ногу на ногу. На кінчиках пальців вона балансувала туфлею. Це гра. Вона знала слабкості Жуля і його реакція її бавила.
– Так? Тоді чому, поясни мені, вісім років тому, ти не змогла надати допомогу П'єру? Відповідай, чому ти не подзвонила його лікаря? Чому?
– Лікар був поза зоною досяжності! – Крізь зуби сказала Ноар. – Швидка приїхала пізно, а ліки не допомогли.
– Або були введені занадто пізно. – Тихо сказав Жуль.
– Я не медсестра і мене вивертає від виду крові.
– Та що ти говориш. – Посміхнувся Жуль і всівся в крісло Ноар, за її стіл.
– Зручне крісло, чи не так? – З сарказмом запитав він. – Може заради цього крісла ти і злякалася виду крові. Може тому твоя рука зі шприцом здригнулася?
– Навіщо ти це мені кажеш? – Спокійно запитала Ноар. – Біжи ж в поліцію.
– Ні, – похитав головою Жуль, відкинувшись у кріслі. – Я не здам тебе