мама.
Поки ми в дорозі, я розкажу вам усе, що знаю про село, куди мене тато везе, та про свою родичку. Це село первісні люди назвали дуже смішно – Криве Озеро. Начебто давним-давно у цій місцині було величезне озеро з крутими берегами. Чумаки, котрі везли сіль із Криму, біля кривого озера зазнавали неприємних пригод. Нині від великого озеро залишилося велике болото, що заросло непрохідними чагарниками. Через болото перекинутий капітальний міст.
Людмила живе за кілька кілометрів від болота. Її будинок стоїть на схилі, що прямісінько збігає до річки Кодими. У цьому місці Кодима надзвичайно широка, хоча мілка. Так само, як і озеро, русло річки густо поросло верболозами, очеретом, ірисами, осокою.
Людмила наша близька родичка. Вона рідна тітка мого батька Юрія. Виходить, що для мене вона бабуся. Називати Людмилу бабусею у мене, навіть маленького, не повертався язик. Скільки себе пам’ятаю називав її тітонькою. Дивно, що Людмила мене жодного разу не виправила і не настояла на тому, щоб називав її правильно – бабусею. Цікаво, що Людмила називала мене і мого батька (окрім, звичайно, наших імен) словом «сину». Ми з татком теж тітоньку не виправляли.
Людмила нас чекала. Зварила зелений борщ і вареники з картоплею.
Не розумію, чому в Кривому Озері такі смачні страви? Адже в Києві, на ринку, продають такі ж самі продукти: картоплю, буряки, моркву. Але, борщ, який варить мама, не такий смачний. Дивно.
Обідали ми у садку, під яблунею. Говорили про те, про се. Несподівано татко обійняв мене за плечі і до Людмили:
– Тьотю, знайдіть для нашого старичка якесь заняття. Але таке, щоб він був при ділі кожного дня. Артем прагне працювати.
Тітонька мало не захлеснулася борщем.
– Прагне працювати?
Ні, вона не повірила таткові. Я розвіяв її сумніви.
– Правда, правда. Мені потрібна робота. Я хочу заробити грошей. Хочу купити планшет. У нашому класу вже…
– Так, окреслимо коло щоденної діяльності Артема. Бо передбачаю негарну ситуацію: приїжджаю його забирати, а він ходить насуплений. Вважає, що працював. Але роботи, яку виконав, не може показати. Тоді за що йому давати гроші? Отже, яке поле його діяльності?
– Сину, у дитини тільки почалися канікули, а ти вже йому роботу шукаєш. Хай відпочине після школи. Звичайно, коли попрошу, то він мені допоможе. Правда, зайчику?
– Правда, тітонько.
Чомусь моя з тітонькою повна злагода батька не тішила. Він продовжував наполягати:
– Ні, дайте Артему конкретне завдання.
Тітонька, щоб тато перестав до мене чіплятися, кинула:
– Хай доглядає курей.
– Прошу, конкретно. Так, перше завдання, – загнув великого пальця тато.
– Слідкувати за тим, щоб у тазах, де зерно і вода для курей, не світилося дно.
– Друге.
– Перераховувати птахів.
– Третє.
– Приносити з долини траву і мілко її дрібнити.
– Четверте.
– Збирати яйця.
– П’яте.
– Зачиняти курник. Та досить вже з