цілями: закапана в око, вона призводила до розширення зіниці; аконіт використовувався як засіб для зупинення крові та як знеболювальне; очанка активно застосовувалася при хворобах очей – аж до лікування сліпоти; усі три трави – отруйні рослини (а беладона, разом із блекотою і дурманом, використовувалася ще й для так званої «мазі відьом»).
21
Погроза побити когось плазом зброї (чи то – негострою, пласкою її частиною, не наражаючи людину на небезпеку) є безумовною образою; так вчиняють із тими, із ким вважають недостойними схрестити зброю (нагадаємо, що довга клинкова зброя вважалася у середньовіччі «білою», чи то шляхетною – і не повинна була застосовуватися до недостойних супротивників).
22
Черепаховий камінь, агат – згідно із уявленнями середньовічної магії, агат черепахового забарвлення (малюнок на ньому нагадує панцир черепахи) захищає свого власника від магічних дій, нейтралізує магію й обертає її проти самого чаклуна.
23
Неннеке – треба відзначити схожість імені головної жриці Мелітеле із кашубським «Nenke» й українським «ненька».
24
Мелітеле – один з варіантів імені литовської богині кохання, вільної любові та флірту, що як «литовська Афродіта» з’являється на сторінках капітальної праці Теодора Нарбута «Стародавня історія литовського народу»; там само згадується і Мелітеле (як прусська варіація імені Мільда: «Стародавні пруси звали її Мелітеле, що значить Малесенька»). Утім, відомий дослідник О. Брюкнер звинувачував Т. Нарбута у тому, що той вигадав більшу частину пантеону зі своїх праць – включно із Мелітеле. Саме ім’я пов’язують із литовським «mylēti» – «любити». Із назвою «Мелітеле» у 1829–1830 рр. виходив літературний альманах, де містилися, між іншим, поезії А. Міцкевича, Ю. Словацького тощо.
25
Рефекторій – приміщення їдальні, столова зала у монастирях та культових місцях.
26
Санктуаріум – центральне священне місце в храмі з олтарем, що присвячений божеству.
27
В основу оповідання покладено фабулу європейської казки «Красуня й чудовисько». Подібний сюжет відомий ще з часів Апулея, однак першою авторкою цієї казки вважається французька письменниця Габріела-Сюзан Барбот де Вільньов, яка видала її в 1740 р. Класичний варіант цієї історії відомий в авторстві Жанни-Марі Лепренс де Бомон, яка в 1756 р. опублікувала скорочений варіант казки мадам де Вільньов.
28
Тут є необхідність вказати, що народні назви борцю (аконіту) часто пов’язані із смертельною небезпекою його для вовків та собак (його народні назви в різних традиціях це «вовчий корінь», «воскобій», «псове зілля», «псова смерть» тощо). Античний лікар та ботанік Діоскорид відзначав, що борець вживали для отруєння вовків, пантер та інших диких звірів.
29
Протазан – різновид держакової зброї, спис із довгим широким пласким наконечником.
30
Гвізарма – різновид держакової зброї, але�