тала головою.
– Хотіла привітати тебе з успішною здачею іспиту. Бачу, ви гарно відпочили.
Дівчина потерла обличчя долонями, щоб хоч трохи прийти до тями. Таки так, «гарно» вони учора відпочили.
– Так, дякую. Трохи вчора погуляли, може, навіть, то було зайве.
Мама кивнула.
– Я думаю, свіжий апельсиновий сік має допомогти.
– Я думаю, ти телефонуєш мені не для того, щоб порадити, що врятує мене від похмілля, чи не так?
Дівчина підняла з підлоги трохи пом’яту форму і, глянувши на годинник, почала збиратися.
– Кажу ж, ми вирішили привітати тебе з успішним завершенням навчального року. Всі удома вже скучили і Меріс, і Венді, вони чекають любу сестричку. Міото приходить мало не щодня, все питає, коли ти повернешся.
Застібнувши останні ґудзики, дівчина вмилася крижаною водою, і зітхнувши від задоволення, повернулася до голограми матері, яка теж не сиділа на місці, а готувала сніданок молодшим.
– Мамо, та я ще не знаю, що буду робити на канікулах.
– Вікторія, як це не знаєш? Ми чекаємо на тебе усі. Батьки Міото збираються до моря на Едер і запросили нас усіх.
Вікторія фиркнула, кинувши погляд на рамку на столі, саме зараз там застигло усміхнене обличчя чорнявого юнака.
– Так, мамо, я розумію, але в мене тут іще деякі справи.
Мама ще хотіла щось додати, але Вікторія поклала руку на пульт.
– Так, я теж усіх вас люблю і цілую, – та вимкнула зв'язок.
В голові гуло і шуміло. А ще нагадування про Міото… Мама була щаслива, що у її старшої доньки такий гарний наречений. Вікторія узяла рамку, зупинивши на ній фото юнака. Так, гарний; вихований; серйозний; забезпечений; перспективний, але за усі три роки її навчання у академії Грана, Міото Азурі ні разу не приїхав сюди. У них були лише канікули для того, щоб побути разом. Спочатку це здавалося дивним, потім навіть трохи ображало, що коханий не знайде часу на відвідини, а тепер… тепер вже було байдуже. Вікторія добре знала, що батьки Міото дуже її люблять, хоч і відкрито висловили незгоду з вибором професії майбутньої невістки. Ато був другом батька, тож намагався замінити його для Вікторії, коли того не стало. Пан Азурі щоразу висловлював своє невдоволення тим, що вона збирається присвятити своє життя військовій справі, та ще й прагне потрапити у космодесант. Бо ж вважав, що здібностей і можливостей Вікторія має набагато більше. Та мати не сперечалася і не думала спиняти її у виборі шляху. Дівчина з малечку марила космічними пригодами, хотіла стати героєм, мріяла вчиняти подвиги так само як батько, хотіла подорожувати. А Міото…Міото був слухняним сином свого батька. Та Вікторію він кохав до нестями, і вона його кохала, здається… колись, коли вона була випускницею ліцею. І відтоді він все чекав, коли вона повернеться. Як сказав пан Азурі, «перебіситься» і повернеться.
Вікторія поглянула на час, потім знову на фото. «Перебіситься». Бувало вона ночами плакала у подушку, мріяла, що ранком прокинеться, а з посту їй повідомлять, що Міото Азурі чекає у холі. Та час спливав, а Міото так і не з’являвся. Він іноді телефонував, або слав листи, коли був вільний час, та це бувало рідко, бо хлопець теж навчався і працював зі своїм батьком, до того ж був досить сором’язливий істриманий.
А в академії дні минали непомітно. Заняття і тренування займали увесь час, з’явилися нові знайомі, друзі. Тому часу на те, щоб сумувати за коханим, не залишилося. Та й листи до нього останнім часом стали якимись зовсім короткими: «Як справи? стомилася, але все добре. Кохаю».
Вікторія покрутила рамку у руках. «Кохаю». Пригадався учорашній вечір, палкі обійми старшокурсника Дена з корпусу десанту. «Кохаю». Сумніви з цього приводу були вже давно, та після шалених хоч і не зовсім тверезих поцілунків у барі, їх вже майже не залишилося. Звичайно, Дену було далеко до Міото по багатьох параметрах, та все ж, щось сталося тут із нею. Подорослішала, чи що. Тому повертатися у Саланор не хотілося. Ніжне почуття до чудового гарного хлопця згасало, хотілося чогось неймовірного і шаленого, та вдома її не зрозуміють. Треба було повідомити Міото, що вона не повернеться, та от прощатися вона ще не навчилася, хоча життя у здебільш чоловічій компанії даремно не минало.
Вікторія вимкнула рамку і кинула її на стіл, остаточно вирішивши шукати собі заняття тут, щоб не повертатися додому. Треба ж було вигадати поважну причину, аби залишитися.
Вона причесала волосся і сплела косу. Звичайно, можна найнятися на станцію Айн кур’єром, теж практика, яка не яка. Верон схвалить таке рішення. А от мама і молодші – ні. Хоча, Меріс і Венді можна буде влаштувати екскурсію на військову базу «місячних котів». Вони будуть у захваті, бо ж дуже пишаються тим, що їхня старша сестра скоро стане однією з них. Так… Вікторія сіла на вузьке ліжко. Капітан Верон дуже здивувався її рішенню перевестися у корпус дослідників. Чому була несказанно рада пані Селіна Айя. Якось у десанті було все занадто просто. Зараз більшість її друзів були у корпусі дослідників чи інформації. Та ще й Айя зробила свою справу, заохотивши її відвідувати лекції. Про це теж треба було повідомити рідним.
Комунікатор