Треба втікати в Москву, – якось після чергової сварки випалив Адась, і ми б, напевно, поїхали, якби не дядько, якому я потелефонувала, щоб попрощатися.
– Не пущу! – категорично заявив він, і вже наступного дня перевіз нас у свою двокімнатну квартиру в центрі міста. Прилаштував мене медсестрою у фізкабінет, домігся для Адася посади в районному управлінні сільського господарства і з часом полюбив його як сина за те, що він кохав мене щиро й вірно, – похвалилася Євгенія незнайомій «писарці» й почала читати далі.
Чесно кажучи, я волів би розмножуватися якимось іншим, не тварним способом, бо той, яким мені доводиться слугувати Отцеві, є, як на мене, принизливим для богоподібної істоти. А жіноче лепетання, яке супроводжує його, заважає мені усвідомлювати це як служіння й перетворює сакральний акт на звичайну злучку.
З Євою все відбувається трохи достойніше, ніж з Ліліт, бо Єва хоч і не зразу, але зрозуміла, що вона лише олтар, на який я складаю Сущому жертвопринесення сімені, і не подає голосу, а Ліліт – колька їй у бік – повсякчас придумувала безглузді слова, як ото «кохання», «ніжність», «самозабуття», «екстаз» і пантеличила мене ними у найвідповідальнішу мить.
Я не раз у нервах прохав її:
– Поясни мені зрозумілою мовою значення бодай одного з тих слів, якими ти повсякчас нівелюєш сакральну суть нашої близькості, скажімо, «кохання». Отець повелів нам плодитися і наповнювати собою землю, а не «кохатися». Твоє «кохатися» означає, як на мене, «байдикувати, витрачати наше дорогоцінне існування не на пізнання світу й Господа, а на самовичерпування, що, як на мене, є великим гріхом, марнотою марнот.
На це вона, вішаючись мені на шию, воркотіла, як кішка:
– Коханий, чим жвавіше ми вичерпуємо воду з криниці, тим хутчій вона прибуває!
– А «самозабуття»? Що це, як не втрата свого божистого «я» й уподібнення тваринам?
– Ну то й що! Поглянь, які вони милі, як наполегливо слугують одне одному, домагаючись екстазу, – відказувала вона.
– А що таке «ніжність»? – втрачаючи терпець, допитувався я. – Що?!
– Це те, що ти відчуєш, коли покохаєш мене всім серцем.
Словом, вона так і не зуміла переконливо довести мені, що вигадані нею слова означають якісь реалії нашого співіснування, хоча й уважала себе мудрою, навіть мудрішою за мене. І це ще не все.
Я в поті чола порав Сад, а вона, розлігшись у затінку, розповідала мені, що я маю відчувати, коли входжу в неї, а що, коли виходжу, якими дивовижними видіннями мусить супроводжуватися процес виверження сімені! Але не плодоносила, бо думала під час богослужіння про свої фантасмагорії, а не про те, як виснажений довгим перебігом сперматозоїд бере приступом яйцеклітину. Я не раз пояснював їй, що вона зобов’язана думати виключно про цей дивовижний мент, який провокує вибух, подібний тому, з якого постав Усесвіт. Коли цей вибух (супроводжуваний спалахом, рівним спалахові тисячі сонць) стрясає моє тіло, я почуваю себе мошкою, що потрапила в жерло вулкана,