своїх клієнтів. Коли ж я спостерігала за його роботою, замість музики на фоні звучало клацання ножиць, свист гребінця і тихий гомін розмови.
– Він дуже добра людина, – сказав Ентоні, який прийшов сюди з великою кучмою чорного кучерявого волосся. Ентоні кивнув на купу чорних пухнастих хмарок на підлозі – його волосся відростало цілий рік. Джон пройшовся по голові чоловіка машинкою для стрижки, легенько притискаючи її, щоб зробити проділ. Витрусив на серветку трохи тальку й промокнув голову Ентоні.
– Добре, – сказав Ентоні, поглянувши на свою стрижку «під машинку» – утім, зверху волосся було трохи довшим. – Дякую!
Щойно один клієнт виходив, як одразу заходив інший. Бувають дні, коли Джон робить до 35 стрижок.
– Як робимо сьогодні, Білле? – запитав Джон. – Приберемо майже все?
– Можна, але щоб не зовсім налисо, – відповів той. Коли чорні злиплі пасма почали падати на підлогу, Білл заплющив очі й розслабився, а Джон почав розповідати про своїх клієнтів.
– Усі ми помиляємося, – мовив він. – Просто робимо це по-різному. Ці люди не гірші за мене. Ідеться швидше про наслідки. Мій бруд, мої неправильні дії не вплинули на мене так, як їхні вчинки на них… Зробити тобі проділ?
– Ні, сер, – ввічливо відповів Білл.
Джон не професійний перукар. Він рано вийшов на пенсію, звільнившись зі служби поштових послуг, де працював 25 років, і став волонтером у Червоному Хресті, здавав кров, допомагав жертвам катастроф. Кілька разів він стриг парафіян своєї церкви, а потім звернув увагу на жахливий вигляд безпритульних і прийшов до міської місії, щоб допомогти.
– Щоранку я звертаюся до Господа з молитвою, щоб він скеровував мої очі й руки в правильному напрямку, щоб дав сили моїм ногам, бо знаю, що я не перукар. Я прошу його притримати слабкість і втому, доки закінчу свою справу, – сказав він і додав, що ще ніхто не скаржився на його роботу. – Вони кажуть: «Із цим можна жити».
– Знаєте, чим погана стрижка відрізняється від хорошої? – запитав Джон, а тоді весело відповів: – Чотирма днями!
Дон сів у крісло, а Джон закріпив навколо його шиї чорну накидку.
– Він чудово стриже, – сказав Дон.
– Він надто добрий до мене, – зауважив Джон.
– Я не добрий, я чесний, – наполягав Дон.
Джон ніколи не брав за свою стрижку грошей і не збирається це робити.
– Бог свідок – я ніколи не робитиму це за гроші, – сказав він. – Таке мені не подобається. Подобається робити це так, як я роблю. Кожна стрижка приносить мені задоволення. Більшість із цих чоловіків не можуть собі дозволити стрижку. Вони щойно вийшли з в’язниці. І можуть стати гіршими, зважаючи на те, що їм доводиться постійно жебрати.
– Я й сам колись був п’яницею, пиячив щодня – і одного дня Бог забрав це в мене. Я любив лихословити, і це Він теж забрав. Бог допоміг мені побачити, як це гидко.
Тепер, коли Джон позбувся цієї «гидоти», він допомагає людям віднайти їхню внутрішню красу.
– Стрижка є другорядною, – каже він, – це просто облямівка.
Він