якою вони володіють. Ми не знаємо, як вони ним користуються, він завжди зникає, як тільки ми їх знищували, мабуть, там завжди залишається хтось хто зникає раз з ним. Мені дід розповідав. А скільки там ящірок?
– На постах, було не багато, максимум десять. А за частоколом, навіть, не знаю. І ще, мабуть, люди, зовсім підвладні, там теж є.
– Добре. Отже, думаю, треба обійти зі сторони штабу, бо по злітній смузі, в нас мало шансів кудись дійти – занадто вже нас видно буде. А там розберемося на ходу. Вперед помаленьку.
Вони пішли тим самим строєм, Гриць прикривав тил. Перелізли вал, й тихо пішли, до штабу залишалось не далеко. Щоб не привертати уваги вирішили обходити на відстані. Ліс тут густішав, все далі більшало різних кущів. І от вже опинились позад штабу. Височів дерев'яний частокіл і стояло два пости по краях. Також дерев'яні пости мали по п'ять метрів заввишки, наверху була кабінка два на два метри й накривалась чотирикутною стелею. Вікна в них були широкі, але низькі, схожі на щілинки. Вся ця їхня база була завширшки метрів сто, штаб їхній займав половину ширини, більше за частоколом нічого не було видно.
– Дівчата готуйте луки, хлопці беріть сокири. Я подзвоню і бар'єр впаде. Дівчата зразу знімайте вартових на постах, я думаю вони раді будуть самі вийти, думаю, вони не стримаються. Тут ми їх і приймемо. – Будинський впівголоса сповістив усім план, далі дістав телефон і почав дзвонити. Через кілька секунду сказав у трубку: «Вимикай». Далі кинув телефон Грицеві й сказав:
– Пам'ятай, що я тобі казав. Ти повинен вижити. Потім подзвониш на останній набраний номер. Далі сам розберешся. Дівчата вогонь!
Дві жінки з луками натягнули тятиву й дві стріли з легким шурхотом майнули по постам ящірок. Мить і бридкі дозорні впали на підлогу. Знялася гучна метушня й крики. Загін Руху Опору чекав. Секунди поволі стікали, як віск по свічці. Через довготривалу хвилину з правого боку частоколу почали виходити ящірки, вони, мабуть, вийшли з парадного входу, бо іншого немає. Їх було видно десь двадцять осіб, вони були зі своїми жахливими списами, а очі їхні палали.
– В атаку! – заволав Будинський, не чекаючи на люб’язності й привітання. Загін кинувся вперед. Гриць був позаду, а в нього осторонь стояли дві жінки з луками, які вже натягнули свої швидкі стріли. Ящірки теж не барились і кинулись, що є сили. Якась мить дві і хвилі зіткнулись, Гриць нічого не втямив, а крики заливали увесь простір. Дві стріли раз за разом скошували ящірів, а спереду чоловіки тримали міцні щити й відбивались, як могли. Тільки-но Гриць втямив, що в нього також є зброя, він почав заряджати арбалет, але руки так тремтіли, що поки він вставив болт й підняв голову, аби прицілитися, вже було в нікого стріляти. Перша хвиля пройшла без смертей з боку Руху Опору.
– Всі живі? – десь спереду пролунав командирьский голос Будинського, Гриць оглянув усіх. Передня лінія чоловіків була вся в крові, але без поранень. Гриць досі тремтів, все сталося надто швидко й несподівано.