Візок Анку. Микита Кіляров

Грасіан-і-Моралес

24 вересня

      Знаєте, як в мене було трохи більше ентузіазму, я насолоджувався життям. Дарма, що воно таке швидкоплинне і незбагнене. Вхопити кожну мить надто важливо, коли їх і так замало. На жаль, на свій вік я не зумів пригадати жодного яскравого чи тьмяного моменту життя.

      Останнім часом я став дещо забудькуватим, з голови все вилітає: то ліки забуду прийняти, хоч і, визнати, не пам'ятаю навіщо вони мені, то вмитися зранку. Через те вирішив завести цей щоденник, однак раз по раз забуваю і сюди вносити записи. Перечитуючи його знов і знов, я мозаїкою складатиму картинку сьогоднішнього дня, який, хоч як це прикро, завтра я можу не пригадати. Не виключаю я і того факту, що завтра я можу просто не згадати про щоденник, а через те вирішив покласти його на видноті – на тумбі поруч ліжка.

      Квартирка в мене невелика. Я завважив, що всі приладдя розташовуються в одній тісній кімнаті. Моє ліжко, на якому я зараз веду цей запис, стоїть поруч вікна в найвіддаленішому куточку від вхідних дверей. Поряд, як я вже зазначив, невисока дерев'яна тумба, де незбагненним чином опинились моя чашка і зубна щітка. До речі, щодо ванної, то я мав у кімнаті самотній умивальник праворуч од входу, і жодних тобі унітазів чи ванн. Навпроти тієї раковини в мене розкинулась хоч і маленька, а зручна кухня. Уздовж стіни пролягали кухонні шафи. Зверху я мав чайника і переносну плиту на дві конфорки. Столові прибори зберігав у верхній шухлядці, в іншій покоїлися всілякі дрібнички на кшталт серветок, пакетів, цукру, чаю та кави. Якщо звертатись до подробиць, то чай у мене виключно зелений. Чому саме, мені невтямки. Я не пригадую, чи дійсно він до смаку моїй невибагливій натурі. Однак я знаю, що його застосовують у лікувальних цілях, та чи пов'язано це хоч якось з моїм безпам’ятством? А втім, я дійшов висновку, що зберігаю напої з високим вмістом кофеїну; це наштовхнуло мене до думки, що я міг би працювати в нічні зміни.