мертні істоти, що людей досліджують і дуже уважно, так само як люди, своєю чергою, вивчають мікроскопічні найпростіші організми, що живуть і розмножуються у краплі води. Люди, поглинуті власними турботами, певні, що вони мають владу над матерією. Але ж так, мабуть, вважають і нижчі організми, що їх ми розглядаємо під мікроскопом. Ніхто не міг навіть уявити, що в космосі може критися загроза існуванню людства, здавалася фантастичною навіть думка про те, що на інших планетах теж може бути життя. Цікаво, що припускалося: на Марсі живуть люди, рівень розвитку яких нижчий за наш, але вони завжди раді прийняти і привітати нас як своїх просвітників і вчителів. А насправді в цей час істоти, розвинені вище за нас настільки, наскільки ми розвинені вище за доісторичних тварин, істоти, розум яких холодний і жорстокий, плекали щодо нас ворожі плани і намірялися втілити їх у життя.
На початку двадцятого століття ілюзіям настав кінець.
Нагадаємо читачеві, що планета Марс обертається навколо Сонця на середній відстані 140 000 000 миль, дістаючи від нього вполовину менше тепла й світла, ніж Земля. Якщо гіпотеза про туманність правильна, то Марс старіший від нашої планети і життя на ньому значно давніше за життя на Землі. Його маса в сім разів менша від земної, тому він швидше охолонув до тієї температури, за якої може виникнути життя. На Марсі є повітря, вода й усе інше, що потрібно для розвитку органічної матерії.
Але люди у своїй пихатості та марнославності вважають, що вони єдині у Всесвіті і не можуть навіть припустити, що Марс може бути населений розумними істотами, що у своєму розвиткові стоять вище за землян. Так само ніхто й помислити не міг, що коли Марс перебуває на більшій відстані від Сонця, старший за Землю і вчетверо менший від неї за площею поверхні, то й життя на ньому, яке почалося набагато раніше, тепер набагато ближче до кінця.
На Марсі, безсумнівно, вже давно почалося охолодження, яке неминуче почнеться колись і на Землі, у його екваторіальній частині температура опівдні наближається до тієї, яка буває найхолоднішої пори року на Землі. Атмосфера на Марсі набагато більше розріджена, ніж на Землі. Океани на Марсі постійно висихають і вкривають тепер тільки третину його поверхні. На полюсах Марса накопичено величезну кількість льоду, і, танучи, він періодично затоплює зони помірного поясу; це відбувається через те, що чергування пір року на Марсі відбувається набагато повільніше, ніж на Землі. Планета марсіан майже остаточно виснажена, тоді як для нас це ще дуже далека перспектива. Оскільки конче потрібно якось вирішувати проблему, марсіани, зі сповненими рішучості серцями, міцною волею, ще більш напружили розум і зрозуміли, що за 35 000 000 миль у напрямку до сонця у космічних просторах є затишна зелена планета з рослинністю, водою, атмосферою, плодюча, заселена і простора, з укритим хмарами небом і морями, по яких плавають судна, – зрозуміли, маючи такі прилади і знання, про які ми, земляни, можемо ще тільки мріяти, і ця планета розбудила в них проблиск надії.
Ми – люди, що населяють Землю, – мусимо здаватись їм такими само примітивними і чужими, якими нам видаються мавпи і лемури. Відомо, що життя – це постійна боротьба за існування; і марсіанам, мабуть, це теж відомо. Марс охолоджується, а на Землі існує бурхливе життя, але воно видається їм життям недорозвинених істот.
Отже, єдиним рішенням і порятунком видавалося їм завоювати нову планету, яка ближча до Сонця і щороку, щопокоління насувалася на них.
Не засуджуймо марсіан, а згадаймо, як безжально й немилосердно ми, люди, винищували тварин, зокрема бізонів і додо, а також інші людські раси. Європейці за п’ятдесят років знищили майже всіх тасманійців, а це ж такі самі люди.
Тож чи маємо право засуджувати марсіан, які поводяться так само, як і ми?
Виявляється, марсіани щонайточніше розрахували політ до Землі – їхні знання в галузі математики, очевидячки, сягнули далеко вперед порівняно з нашими – і підготувалися до польоту майже досконало. Якби дозволяли прилади, що ми маємо, ми б помітили небезпеку задовго до початку двадцятого століття. Науковці, наприклад Скіапареллі, стежили за червоною планетою, та не могли знайти пояснення спалахам, що періодично повторювалися, проте сумлінно наносили їх на карти. Весь цей час марсіани, мабуть, ретельно готувалися до польоту; до речі, хоч як дивно, протягом століть Марс вважали зорею війни.
Під час протистояння 1894 року на освітленому боці червоної планети Лікська обсерваторія, а потім Перротен у Ніцці та інші астрономи помітили яскраве сяйво. Англійці довідалися про це з журналу «Нейчер» від другого серпня. Я схильний вважати, що це означало відливання в надрах Марса величезної гармати, з якої марсіани стріляли в Землю. Дивні явища, не розгадані й сьогодні, спостерігалися поблизу того сяйва і під час двох наступних протистоянь.
Перший грім ударив шість років тому. Коли Марс підійшов до протистояння, Лавел із Яви телеграфував астрономам про величезний вибух на ньому розжареного газу. Це сталося приблизно опівночі дванадцятого серпня, і спектроскоп, який використовував дослідник, показав надзвичайно велику кількість газів, головним чином водню, що, палаючи, з неймовірною швидкістю линули до Землі. Цей вогненний потік невдовзі зник із поля його зору. Лавел порівнював