або НЕНАВИДІТИ. А ще, безумовно, чотирма іншими – з восьмого до одинадцятого, – котрі формували англійське САМР, тобто ТАБІР. Що це – просто збіг? Але навіть якщо й не збіг – що з того? Можливо, Теодор усього лише старався відтворити написи, які бачив на YouTube чи в якому-небудь мультикові. Крім того, я не міг не зауважити три символи посередині, які утворювали ТЕО. Що цього разу – ім’я мого сина чи черговий банальний збіг? ЇМНА ТЕО САМР(?) – нісенітниця якась.
Заплющивши очі, я сконцентрувався й із максимальною точністю відтворив перед внутрішнім зором карлючки на дзеркальній стулці. Потому спробував на місце недоладно промальованих символів дібрати літери, з якими всі ці карлючки вкупі набували хоча б якогось сенсу.
ЇМНАТЕОСАМРО
ЇММАТЕОСАМРЄ
ЇМНАТЕОСАМРС
ЇММАТЕОСАМРФ
«Чорт, там може бути що завгодно… А якщо латинкою?» Перший символ буде І. Я прикинув, на частину якої літери англійського алфавіту скидається крайній, недописаний значок. Q? G? C? O?
IMHATEOCAMPQ
IMMATEOCAMPC
IMHATEOCAMPG
IMMATEOCAMPO
Нічого путнього. Я підсумував, що рядок усе ж є беззмістовною мішаниною з латинських і (або) кириличних літер, а HATE чи ТЕО – випадковістю. І загалом – заспокоював себе – в написі немає нічого виняткового. Якщо Тео ходить уві сні, то що йому заважає нашкрябати кілька літер на дверях шафи у своїй кімнаті? Також уві сні.
Я повернувся на бік і підклав долоню під щоку. Останній із прокручених у голові рядків – IMMATEOCAMPO – чомусь застиг перед очима, і я, відчуваючи, як свідомість тьмяніє та поволі зісковзує в сон, наполовину подумки, наполовину вголос, лише зовсім трохи ворушачи губами, проговорював його: імматео-кампо… імма-тео-кампо… ім-матео-кампо… айм-матео… Раптово очі розплющилися, а перед носом наче ввімкнули яскравий прожектор, промінь якого виявився таким потужним, що загрожував спалити мозок. Напис, що, неначе намертво приклеєний, завис у голові, в одну мить розпався на три чіткі англійські слова:
I’M MATEO CAMPO[12].
Я здригнувся та відірвав голову від подушки. Я Матео Кампо? Це те, що хотів написати Тео? Що за дурня? Але… крайній символ майже напевно був великою О, бо приголосні C, G, Q жодної читабельної комбінації не утворювали. Невже це справді так? Чи я себе накручую? Знову перекинувся на спину. Сон як вітром здуло. I’M MATEO CAMPO. Я точно запам’ятав риску – щось схоже на апостроф – між І та М. Звідки ця фраза могла взятися у свідомості Теодора? Чому вона врізалася в його пам’ять? Мої пальці підсвідомо стискалися в кулаки, залишаючи на внутрішньому боці долоні рожеві серпики – сліди від нігтів. А що як фраза насправді не врізалась у пам’ять? Що як вона абсолютно не стосується спогадів мого сина?
Я прикусив губу й тихо засопів.
Тоді звідки вона? З якого місця?
Я – МАТЕО КАМПО.
Серце неспокійно калатало.
«Хто ти? – запитав сам у себе. – Хто ти, чорт забирай?..»
Заснути вдалося лише перед п’ятою. А зранку я прогнав