звучить доволі просто, але ви здивуєтеся, дізнавшись, що більшість із нас ніколи не визнає своїх емоцій або почуттів: ми накопичуємо їх у собі. Замість того щоб сказати: «Я зазнав поразки і почуваюсь паскудно», ми висновуємо: «Я невдаха». Ми вдаємо спокій і зачиняємося у собі, замість того щоб звільнитися.
Мета цього етапу – просто визнати існування власних емоцій й почуттів. Декого з нас про емоції попереджає реакція тіла. Інші знають, що відбувається щось емоційне, тому що в їхній голові починають снувати різні думки, або ж, навпаки, події повстають в пам’яті, наче в уповільненій зйомці. Інші можуть розпізнати емоції, тільки вибухнувши: наприклад, коли починають кричати на своїх дітей або уїдливо відповідають на листа колеги. Щодо мене, усе залежить від емоцій, які я відчуваю. Коли мені соромно, іноді реакція мого організму є першою ознакою того, що мене полонили емоції. Я можу досвідчити ефект тунельного зору і сильне серцебиття. Моє непереборне бажання звинувачувати зазвичай є ознакою того, що я ображена, а коли я починаю подумки репетирувати підленькі монологи штибу «Це ти винен у всьому», я зазвичай почуваю себе вразливою або наляканою.
Розпізнавання емоцій означає розвиток усвідомлення зв’язку між способом нашого мислення, почуттями (разом з фізіологічними виявами) і поведінкою. Хоча деякі дослідники й лікарі стверджують, що можна змінити своє життя, просто змінивши думки, поведінку або почуття, протягом свого дослідження я не знайшла жодних доказів того, що реальні зміни можливі без праці над усіма трьома однаково важливими складовими, невід’ємно пов’язаними між собою, наче триногий стілець.
По-друге, щоб стати сильнішим після падіння, необхідно цікавитися своїм досвідом. Це означає бажання почати розслідування того, що саме відбувається і чому. Знову ж таки, хороша новина в тому, що не потрібно відповідати на ці питання зопалу. Вам просто треба захотіти довідатися більше…
Чому сьогодні я такий суворий з усіма?
Що мене спонукає чинити так?
Як я дійшов до того, що хочу битися в стіну головою?
Я хочу розібратися в тому, чому я такий приголомшений.
Я не можу припинити думати про цю розмову на роботі. Чому?
У мене дуже сильна емоційна реакція – що відбувається?
Я знаю, що солодощі не допоможуть. Що насправді відбувається?
Що відбувається з моїм шлунком?
Наприклад, ви червонієте і відчуваєте жар у грудях, дізнавшись, що шеф віддав керівництво новим проектом вашому колезі. Підйом після падіння вимагає, щоб ви визнали, що відчуваєте емоції, і поцікавилися чому: «Я такий роздратований, що вона віддала проект Тодду. Мені треба визнати це, поки я не почав визвірятися на співробітників». Або, можливо, ваш батько під час сімейного свята знову розкритикував ваші методи виховання дітей. Ви намагаєтеся дистанціюватися. Мовчите і майже уникаєте розмов цілий вечір. Повернувшись додому, ви розумієте, що вас переповнюють емоції. Ви звертаєтеся до чоловіка і кажете: «Я так втомилася почувати себе