Ми всі сумуємо. Нам просто потрібно говорити про це». Або жінка, яка каже: «Наша команда напартачила. Ми маємо припинити звинувачувати одне одного і серйозно поговорити про те, що сталося, щоб виправити усе і йти вперед». Люди, які сміливо вирушають у зону дискомфорту і вразливості та розповідають правду про себе, – ось справжні крутелики.
Відважність – необхідна риса для подолання світових проблем, які здаються нездоланними: бідності, насильства, нерівності, нехтування громадянськими правами і забруднення довкілля. Але окрім людей, які готові показати себе і бути побаченими, нам також потрібна критична маса крутеликів, готових ризикувати, падати, проходити через складні емоції і знову підводитись. І потрібно, щоб ці люди очолювали, моделювали і формували культуру в кожній царині, як батьки, вчителі, адміністратори, керівники, політики, духовенство, митці і громадські активісти.
Дуже багато з того, що ми чуємо нині про мужність, – це пихата й порожня риторика, яка маскує особистий страх бути непривабливим, непопулярним, нездатним забезпечити певний рівень добробуту і соціальний статус. Нам потрібно більше людей, готових продемонструвати, що означає піти на ризик і пережити невдачу, розчарування і жаль; людей, готових відчувати власний біль, а не зганяти його на інших; людей, готових сприйняти події у своєму житті, дотримуватися власних цінностей і бути відкритими. Мені дуже пощастило протягом останніх кількох років працювати зі справжніми крутеликами – від учителів і батьків до виконавчих директорів компаній, режисерів, ветеранів, фахівців з підбору персоналу, шкільних радників і терапевтів. Далі у цій книжці ми дослідимо, що в них спільного, але в кількох словах скажу: вони цікавляться світом емоцій і не бояться вийти із зони комфорту.
Я сподіваюся, що процес, описаний у цій книжці, дасть вказівки і схему, які допоможуть нам знову ставати на ноги. Я ділюся усім, що знаю, відчуваю, у що вірю і що досвідчила про те, як стати сильнішим після поразки. Повторю ще раз: те, що я дізналася від учасників дослідження, знову і знову рятує мене, і я щиро їм за це вдячна. Правда у тому, що падати боляче. Сміливість у тому, щоб не втрачати відваги і намацати спосіб підвестися.
1. Природа вразливості
Коли йдеться про людську поведінку, емоції й мислення, вислів «Що більше я дізнаюся, то менше знаю» є цілком доречним. Особисто я навчилася відмовлятися від гонитви за визначеністю і бажання пришпилити її до стіни. Іноді мені бракує уміння вдавати, ніби визначеність є досяжною. Мій чоловік Стів завжди знає, що, ховаючись у кабінеті і слухаючи кілька разів поспіль пісню Девіда Ґрея «My Oh My»,[8] я оплакую своє колишнє завзяття молодого дослідника. Мої улюблені слова:
Що ж відбувається в моїй голові?
Ти знаєш, я звик до впевненості.
Ти знаєш, я звик до визначеності.
І йдеться не лише про слова; ідеться про інтонацію,