на верхню полицю у другий ряд і заховала в коморі драбинку. А сеньйорита Стефані каже, дуже цікава. Ти накажи, щоб мені дали! Називається «Декамерон».
Хотіла написати, аби ти приїхав. Але ж ти усе одно не приїдеш, у тебе справи й обов’язок перед Батьківщиною. Я розумію. Я ж принцеса.
Тоді забери мене звідси!!!
РОЗДІЛ IV
Зампродюсерка сказала, що зателефонує сьогодні у другій половині дня. І дотепер не потелефонувала. Марічка починала нервувати.
Більш ідіотське заняття, ніж стирчати на цьому горищі, годі було вигадати – навіть з поправкою на багатющу Толікову фантазію. Спека під розжареним дахом стояла неймовірна, від пилюки й павутиння не було чим дихати, плюс постійні напади сумніву, чи ловить тут мобіла, зважаючи на цілий ліс теле- й радіоантен над головою. Але найгіршим був, звісно ж, Толік.
– Марічко, дивися! Чувак на балкон вийшов. Голий! Зніми його.
– На фіга? Це ж інший балкон.
– Ну той що… все-таки сусід. Згодиться.
– Тобі треба фотки всіх сусідів? Знаєш, скільки квартир у будинку?
– А тебе жаба давить? Не на плівку ж знімаєш, на цифру… ну Марічко! Він уже йде!.. ну от, пішов геть.
– Правильно зробив. Я, мабуть, теж піду.
– Марічко!!!
Толік кинувся до неї з протилежного боку горища – йому взагалі не сиділося на місці, наче панночці, що очікує на кавалера; подібності додавали рухомі без перерви припухлі губи й довжелезні вії. Журналіста-папарацці в засідці Марічка уявляла собі трохи по-іншому. Раніше. Тепер вона давно вже звикла.
– Не смикайся, я пожартувала. Чекаю ще півгодини. І все!
Краще б вона нічого не казала. Толік, звичайно ж, відразу став канючити:
– Ну Марічко-о-о… Це ж наша козирна тема! Ми не можемо отак її взяти і злити! Та після того, що ми з тобою минулого разу…
Минулим разом Марічка справді залишилася задоволена. Суто технічно зробити пристойні кадри з цієї точки, під кутом, крізь подвійне і, правду кажучи, давно не мите скло – добре хоч, без відблисків, сонце якраз встигло сісти за дах, але ще не смеркло… Все одно: це було практично неможливо – а вона змогла! Марічці подобалося робити неможливі речі. Саме це, мабуть, і зближувало її з Толіком. Більше жодних точок дотику вони не мали.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.