стягнув рукавичку й потиснув простягнену йому долоню.
– Приймаю, тішуся з нового знайомства.
– Тож у дорогу, бо щось я зголоднів!
ІІ
Шинкар протер ганчіркою зашкарублі дошки столу, вклонився й посміхнувся. Не мав двох передніх зубів.
– Та-ак… – Три Галки якусь на мить вдивлявся у закіптюжену стелю й у павуків, які там дуріли. – Спершу… Спершу пива. Щоб двічі не ходити – ціле барильце. А до пива… Що ти можеш запропонувати до пива, любчику?
– Сир? – ризикнув шинкар.
– Ні, – скривився Борх. – Сир буде на десерт. До пива ми хочемо чогось кислого й гострого.
– Слухаюся. – Шинкар посміхнувся ще ширше. Два передні зуби були не єдиними, яких йому бракувало. – Вугорки із часником в олії та оцті або ж мариновані стручки зеленої паприки…
– Оце діло. І те, й те. А потім юшки, такої, як я колись тут їв, плавали у ній різні молюски, рибки й інше смаковите сміття.
– Юшка бокорашів?
– Саме так. А потім печене ягня із цибулею. А потім копу раків. Кропу кинь до горнятка, скільки влізе. А тоді – овечий сир і салат. А тоді подивимося.
– Слухаюся. Для всіх чотири, значиться, рази?
Вища зерріканка заперечливо похитала головою, промовисто поплескала себе по талії, обтягненій тісною лляною сорочкою.
– Я й забув. – Три Галки підморгнув Ґеральту. – Дівчата дбають про фігури. Пане господарю, ягнятину тільки нам двом. Пиво давай зараз, разом із тими вугорками. А з рештою – хвильку зачекай, аби не вихололо. Ми сюди не жерти прийшли, а статечно спілкуватися.
– Розумію. – Шинкар уклонився знову.
– Метикуватість при твоєму фахові – справа важлива. Дай-но руку, любчику.
Брязнули золоті монети. Корчмар роззявив рота до межі можливого.
– Це не завдаток, – повідомив Три Галки. – Це – згори. А тепер іди собі на кухню, добра людино.
В алькові було тепло. Ґеральт розстібнув пояс, стягнув каптан і закатав рукави сорочки.
– Бачу, – сказав, – що від браку готівки ти не потерпаєш. Живеш із привілеїв лицарського стану?
– Почасти, – усміхнувся Три Галки, не вдаючись у подробиці.
Вони швидко впоралися з вугорками й чвертю барильця. Обидві зерріканки також не жаліли для себе пива, обидві ж помітно повеселішали. Шепотілися собі про щось. Вея, та, що була вищою, раптом вибухнула коротким гортанним сміхом.
– Дівчата загальною розмовляють? – тихо запитав Ґеральт, слідкуючи за ними краєм ока.
– Слабенько. І вони не балакучі. Що й добре. Як тобі отой суп, Ґеральте?
– М-м…
– Вип’ємо.
– М-м…
– Ґеральте. – Три Галки відклав ложку й елегантно чхнув. – Повернімося на хвильку до нашої дорожньої розмови. Я зрозумів, що ти, відьмаче, подорожуєш з одного кінця світу на інший його кінець, а дорогою, якщо трапляється якась потвора, її убиваєш. І з того маєш грош. У цьому полягає відьмачий фах?
– Більш-менш.
– А буває так, що тебе кудись викликають спеціально? На,