слова священика, який у палаючій фортеці закликав не здаватися, а прийняти вінець Христовий. Падає на татар зі стін Чернігова каміння, ллється з казанів окріп, дим від пострілів, прості люди б’ються ціпами, палицями, сокирами, до останнього подиху захищаючи свою землю. Сотні років лежала спалена татарами земля, поки не почала заростати травою та деревами. Лише через п’ять століть у літописах знову згадується про Придесення. Потім знову чужинці, які палили, руйнували, забирали невільників та продавали на базарах Кафи (Феодосії) і Стамбула. У той час селяни трудилися в полі з рушницями, очікуючи непрошеного гостя – татарина – звідки завгодно. А ось уже вдруге по цій самій дорозі йдуть на Москву польські шляхтичі, це вже онуки повертаються до володінь своїх предків на чернігівських та сіверських землях. Отримав жалувану грамоту на одне з тих літописних містечок та декілька сіл і майбутній коронний гетьман Речі Посполитої Микола Потоцький, який недавно народився. Піднімаються козаки й селяни під проводом Наливайка на боротьбу з жорстокими панами. Від села до села ходять лірники та бандуристи, співають журливих пісень про важку долю під чужим ярмом та про славні діла козацькі. Вони не тільки співають, а й розносять Універсали Війська запорозького, закликаючи до непокори. Читають ті Універсали і православні ченці на майданах біля церков. Гомонить люд та надіється на козаків, яких шанує вся Європа. Піднімаються трударі на народну боротьбу, якої вже й так зачекалися. Та ось за ними прийшли бурхливі події Переяславської ради. Це цим шляхом, де стояли козацькі полки та сотні, їхали представники російського царя приймати від населення присягу на вірність Олексію Михайловичу. Російських посланців зустрічає люд із хрестами, іконами, хоругвами і святою водою, маючи велику надію, що православний цар порятує їх від великої розрухи. Старі люди переказували від своїх прадідів: усі, зазнавши знущань від польських панів, охоче йшли під сильну руку московського царя. Але час змінився не на краще – настали часи руйнації всього того, що було здобуто під час тяжкої національно-визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького. Російсько-шведська війна теж не оминула містечок та сіл правобережного Придесення. Тут, під Меною, розгромили козаки загін шведів і не пустили їх далі. Козаки свідомо чи ні, але виконали волю Петра І, а він занапастив їх, посилав не тільки в походи, а ще й на роботи. Приєдналися вони до Росії як вільні, а стали кріпаками. Козаки брали участь у Полтавській битві, рили канал на Ладозі, потім Волго-Донський, ходили з російськими військами на Дон проти татар, у похід під Царицин, у Перський, на Дербент, у Кримській війні билися проти турків і татар. У той час в Україну прибули російські війська – вісім драгунських полків, яких розмістили жовнірством по селянських дворах (вони утримувалися за рахунок селян, у тому числі й козацьких сімей). Козаки були в далеких краях, і нікому було захистити люд. Далі новий наказ Петра І – побудувати «Українську лінію» від набігів кримських
