попрямувала до переліску. Хлопці виламували густе гілляччя з дубків, лип, осики, а дівчата зв’язували їх мотузками, ділячи на чотирьох. Потім заходилися рвати васильки, полин, деревій, мати-й-мачуху… Обов’язково у кожну зв’язку клали материнку. Руки у всіх так просякли трав’яним духом, що Андрій не витримав і став цілувати Даринчині долоні, а вона як зачарована стояла і дивилась на нього…
Так завантажилися, що дівчатам не під силу було нести клечання до дворів. Хлопці прийшли на допомогу. Несли в’язанки самі, перекинувши через плечі, а дівчата йшли поряд і радували їх своїм сміхом та щебетливими голосочками. У кінці переліску захотілося перепочити, і хлопці попадали на спини, не знімаючи своєї ноші з плечей. Даринка присіла біля Андрія і хустинкою витерла краплини поту з його чола та верхньої губи. Андрій, не витримавши такої ласки до нього, знову почав крадькома цілувати вправні пальчики своєї коханої.
Нарешті дісталися до Даринчиного хутірця. Андрій скинув половину ноші у дворі і квапливо поспішив до себе, ніби боявся потрапити на очі комусь із рідних Даринки.
Увечері, ще задовго до заходу сонця, гурти молоді збиралися побіля майдану і готувалися до вечорниць. Друзі також не забарились і вже разом з Іваном та Грицьком розпалювали багаття та розстилали рядно, щоб пригостити всіх, хто підійде до їхнього вогнища. Коли набрався гурт, піднялися по черзі Іван та Грицько і за звичаєм запропонували пом’янути загиблих во славу землі своєї. Гуртом повечеряли по-похідному і дружно пішли до загального гурту молоді. Там уже співали, а дехто й підтанцьовував під звуки кобзи, баса та свистуна.
Незважаючи на святу неділю, усі в хаті Підлужних встали раненько і кожен порався по своїй роботі. Ще не дзвонилося до церкви, проте всі були вже у святковому одязі і благоговійно чекали перших дзвонів, щоб іти на богослужіння. У хаті було затишно, зелено і пахло всіма травами, які росли на цій землі. Перед іконами, на покуті, стояли горщики з різнотрав’ям, і запалена лампадка ледве пробивалася своїм світлом до людських очей. У кутку стояла величенька гілка клена, а долівка вся вкрита шаром зеленої трави, серед якої срібліє полин, – він має оберігати дім від чародійства.
І от уже вдарив перший дзвін. Сім’я, помолившись перед образами, стала виходити з хати. Було видно, як звідусіль до церкви йшли люди, одягнені у найкраще своє вбрання. Біліли сорочки чоловіків старшого покоління, що гармоніювали з довгими білими свитками та намітками на головах у заміжніх жінок. Вони йшли впевненою та поважною ходою, і на обличчях їхніх був вираз радості та набожності. Одними з перших біля церкви були діти та молодь. Лаштували осторонь високу тичку, увиту квітами та зеленим клечанням, та ставили навколо неї гілки з клена, берези, липи і дуба.
Після священного дійства та молитов пройшли хресним ходом до ближніх криниць і посвятили їх свяченою водою. Після цього священик святив усе, в чому прихожани мали треби. У цей день багато люду освячувало свої житла, господарські будівлі,