знизала плечима.
– Багатії.
– Вони зовсім інші.
– Це так.
– То ти їй довіряєш?
– Кому – Ізабеллі?
– Так.
Майя знов знизала плечима.
– Ти ж мене знаєш.
– Знаю.
Ейлін спочатку потоваришувала з Клер – їх поселили в одній кімнаті в гуртожитку коледжу Вассар[1] на першому курсі, однак усі три жінки швидко зблизились.
– Ти нікому не довіряєш, Майє.
– Я б так не сказала.
– Гаразд. А коли йдеться про твою дитину?
– Коли йдеться про мою дитину… – промовила Майя. – Гаразд, згодна. Нікому.
Ейлін посміхнулася.
– Тому я й даю тобі це. Знаєш, не думаю, що ти що-небудь побачиш. Ізабелла, здається, чудова людина.
– Але краще поберегтися?
– Саме так. Ти не уявляєш, наскільки спокійніше мені стало, коли я почала лишати Кайла та Міссі на няньку з цим.
Майя запитала себе, чи використовувала Ейлін цей прилад лише з нянькою, чи на його основі вибудувала справу ще проти когось, однак вирішила поки що притримати цю думку при собі.
– У тебе на комп’ютері є SD-порт? – запитала Ейлін.
– Точно не знаю.
– Байдуже. Я принесла тобі прилад, який під’єднується через USB до лептопа чи комп’ютера. Справді, простіше не буває. Увечері виймаєш SD-картку з рамки – вона ось тут, бачиш?
Майя кивнула.
– Тоді вставляєш її в прилад. На екрані з’являється відео. Картка на тридцять два гігабайти, її легко вистачить на кілька днів. Рамка обладнана детектором руху, тож у порожній кімнаті відео записуватися не буде.
Майя не втрималась і посміхнулася.
– Ти тільки поглянь на себе.
– Що? Тебе бентежить зміна наших ролей?
– Є трохи. Я мала б сама про це подумати.
– І дивно, що не подумала.
Майя глянула вниз, зустрілась очима з подругою. Ейлін мала приблизно зо п’ять футів і два дюйми[2] зросту, Майя – майже шість футів,[3] однак військова постава робила її на вигляд дещо вищою.
– Ти хоч раз що-небудь помічала на записах своєї няньки?
– Маєш на увазі щось таке, чого мені не треба було бачити?
– Так.
– Ні, – відповіла Ейлін. – І я знаю, про що ти думаєш. Він не повернувся. І я його не засікла.
– Я тебе не засуджую.
– Анітрохи?
– Якою б я була подругою, якби трохи не засуджувала?
Ейлін підійшла й обхопила Майю руками. Та відповіла обіймами. Ейлін – це не одна з тих майже чужих людей, які прийшли на похорон. Зрештою, Майя вступила до Вассару через рік після Клер, і три жінки спокійно жили разом доти, доки Майя не пішла до школи армійської авіації у Форт Ракер в Алабамі. Ейлін і досі була її найближчим другом, як і Шейн.
– Ти ж знаєш, я тебе люблю.
Майя кивнула.
– Так, знаю.
– Точно не хочеш, щоб я лишилася?
– Тобі треба дбати про власну родину.
– Із цим все добре, – сказала Ейлін, указуючи великим