ще надто маленька, щоб це зрозуміти самостійно, і пояснити їй цього я теж не могла. Тому й боялася вже за нас двох, за маленького янгола навіть більше.
Одного разу вночі вона почала кричати так голосно, що батько грюкнув кулаком об стіл і наказав матері заткнути пащу тому маленькому щеняті. Та п’яно сміялась, мовляв, само замовкне, а Світлана синіла від крику, і мої дитячі спроби заколихати маленьку вже не допомагали. Батько ще раз грюкнув кулаком, і в мені зародилася впевненість, що наступний удар опуститься вже на мого янгола. Я знала це так, як знають, що з хмар може вдарити блискавка, а сильний вітер здатен вирвати дерево з корінням, тому й не стала чекати удару. Схопивши свою хустку, щільніше вмотала в неї малу й вискочила в ніч, де навіть у лютий мороз було значно більше шансів вижити.
Ішов сніг. Його було так багато. Скрізь. Здалося, що небо зникло, земля – теж, залишилося щось суцільне – біле й холодне. Зуби цокотіли від холоду та страху, а Світланка хапала морозне повітря й швидко втрачала тепло. Її плач онімів. Мій малесенький янгол перелякано задихався в сніжній безмежності, а я голосила над ним крижаними слізьми. Якби можна було віддати тепло свого тіла дитині, я б, не вагаючись, перетворилася на крижинку. Аби тільки мій янгол вижив, аби… бо любила.
Не знаю, як мені вдалося знайти дорогу до будинку тітки Люди серед хуртовини. Напевно, коли не бачать очі, людину веде серце. Пам’ятаю, як шалено стукала у ворота й кричала – доки вистачило сил. Останнє, що майнуло перед очима, було світло ліхтаря, що розірвало снігове ніщо, а далі – нічого, пустка.
– Господи, це ж нелюди! Валентине Івановичу, треба щось робити, інакше вони цих дітей просто знищать.
– О, мамо! Лариса очі розплющила. Прокинулась? А ми лікаря викликали, він мене від ангіни лікував, сиропчик такий смачний наказав пити. Він тобі теж якийсь сиропчик пропише – і все минеться.
Я відкрила рот, щоб спитати, однак не змогла вимовити й звука, голос зник, майже як у казці про русалоньку. Тітка Люда, помітивши мій стурбований погляд, що блукав по кімнаті, здогадалась, що я шукаю сестру.
– Не хвилюйся, Світлана в сусідній кімнаті. Ми її обігріли, напоїли молоком, зараз вона спить.
Я спробувала підвестися з ліжка, щоб упевнитись, що це правда, однак майже одразу впала без сил. Тоді, для того, щоб я заспокоїлась, мені все-таки допомогли встати і, підтримуючи під руки, підвели до великого двоспального ліжка, де мій янгол здавався ще більш крихітним. У Світланки зарум’янилися щічки, а дихання стало спокійним та рівним. Дивлячись на неї, я була впевнена, що зараз їй сниться рай.
– Дуже красива дівчинка. Я ще не бачив таких.
Я з гордістю кивнула. Авжеж, це ж мій янгол.
Коли засинала, то чула, як він здивовано запитував невідомо в кого, як у пропитої алкоголічки могла народитися така дитина. Адже за всіма законами фізіології це мав би бути монстр. Уже у сні я стенула плечима. Дивак. Просто монстрів у моєму житті й так вистачає.
– Ларисо, я до сусідки, на замочини онучки. Ходім-но зі мною,