на Слов’янський з’їзд до Праги свою делегацію, прагнула продемонструвати перед світом самостійність українського народу, знайти союзників серед інших слов’ян та з їх допомогою домогтися забезпечення своїх конституційних прав. В дискусіях у польсько-українській секції, створеній з представників Головної Руської Ради, Центральної Ради Народової та «Руського Собору», І. Борисикевич, обґрунтовуючи свою позицію, заявляв, що «так же, як поляки прагнуть закласти в Галичині фундамент для цілої Польщі, так і галицькі українці хочуть створити основу насамперед для українців, які живуть в Австрії, і вимагати визнання всієї української національності». Укладена під час з’їзду польсько-українська угода, що передбачала зрівняння в правах українців і поляків, означала моральну перемогу української делегації, фактичне визнання польською стороною справедливості її вимог. Реальним результатом з’їзду, на якому галицькі українці вперше зустрілися з представниками інших слов’янських народів на ниві політичної діяльності, стало також чесько-українське зближення та роз’яснення суті українського питання перед громадськістю слов’янських земель.
Голова Головної Руської Ради Григорій Яхимович багато зробив для з’ясування позиції української сторони в конституційній комісії австрійського парламенту під час її роботи над проектом перебудови Габсбурзької монархії на засадах федералізму, де він захищав національний принцип побудови федерації і домагався поділу Галичини на дві самостійні провінції – українську і польську. Його підтримала частина чеських депутатів, членів конституційної комісії. Для роз’яснення суті українського питання серед німецького населення і європейської громадськості Головна Руська Рада розповсюджувала відповідні відозви: «До співгромадян – „Mitbürger!“, „Ruthenen an Europa“, „Deutsche Brüder“» та інші, – які зусиллями Григорія Шашкевича, радника міністерства освіти у Відні, друкувались у столиці й поширювалися серед депутатів рейхстагу, а також надсилались до Галичини.
У відозві «До співгромадян!» (весна 1848 р.) підкреслено: «Ми живемо у відповідальну епоху. Кожна нація поступає вперед. Чи ж при цьому мала б залишитися у забутті лише крайньо упосліджена руська нація в Галичині? Ні! Щаслива година вибила вже і для галицьких русинів. Натхненні новим життям, вони також прагнуть руху вперед, підняття із занепаду, і чинити перешкоди цьому може тільки ворог поступу. Але їхні тенденції не обмежуються виключно тільки до їх власної національності. Вони визнають рівноправність інших національностей, хочуть зберегти спокій, порядок і силу законів та прагнуть сучасних реформ у дорозі права».
Водночас доброзичливий був тон відозви «Русини до своїх німецьких співгромадян»: «Руська нація не прагне порушувати прав інших. Тому не турбуйтесь, русини не заподіють вам ніякої кривди. Нація пожертвує всім, щоб захистити і зміцнити свою національність. Але в той же час вона оголошує недоторканність кожної національності.