найприкріше те, що Спілка перестала бути важливим культурним явищем.
Чому так сталося?
Її вбила заполітикованість. Це особиста провина Володимира Яворівського.
Має прийти нове покоління – хтось типу Василя Шкляра чи Марії Матіос. Вони прийдуть і багато що поміняють.
Якщо раптом прийшли ви, то що б поміняли?
Десять років назад я вже хотів прийти. Я б не дозволив того, що Спілка розбилася на саму Спілку та на Асоціацію письменників. Навіть якби ті різні гілки були, то всі вони існували б разом, в одному приміщенні.
Ну а ще, я б урізноманітнив творче життя Спілки. Треба робити творчі вечори, цікаві зустрічі з ученими, бо зараз те, що відбувається – це животіння.
Там похований мій син і мої батьки. Я хочу туди повернутися після свого життя.
Багато речей походять саме з Теліжинців. Коли в Теліжинці прийшов комп’ютерний клас, то я привітав тодішнього міністра освіти Креміня.
Це утвердження мого народу в гуманітарному та гуманістичному контексті світових націй. Моя мрія про утвердження вільної української людини у вільній українській державі ще не збулася.
Вільна людина – це як?
Ну, ми з вами вільні люди. Ми можемо цитувати «Свободу» Поля Елюара як основу основ і розуміти, що свобода дуже багато значить у житті людини. Найбільше.
На жаль, держава не може всього фінансувати. Чикаленко колись казав, що Україну треба любити не до глибини серця, а до глибини кишені.
На жаль, у нас дуже мало таких меценатів, які люблять Україну до глибини кишені. До глибини кишені Україну люблять тільки бомжі.
Відчуття того всього є страшним і лиховісним. Був період, коли українське та російське кіно було в однаковому стані – в стані занепаду. Але з’явився Путін, який зібрав режисерів і зібрав меценатів. А меценати в нього різні – одні за кордоном, інші сидять, а треті служать.
А в нас меценати не ручні – це вони вирішують, кого ставити президентом. От і маємо так звану демократію.
На фестивалі «Молодість» я був щасливий побачити український фільм про сестер Тельнюк, а ще піду дивитися фільм Лозниці «Щастя моє».
Меценати повинні вкладати гроші не лише в «Донбас Арену», не лише в арт-центр Пінчука, але й у кіно, літературу, малярство.
Дайте декілька ідей для меценатів – можливо, їм просто бракує креативності.
Треба фінансувати кіно – найкраще та найталановитіше. Треба, щоб виходило сто фільмів – тоді серед них буде п’ять хороших фільмів.
Чи канонізований письменник, чи не канонізований – все одно всі читають те, про що читають.
Але в контексті школи говорять про перезавантаженість програми та пропонують виключити з хрестоматій нині живих авторів.
Це така хитренька теза нинішнього міністра освіти. Вигнавши з підручників Ліну Костенко, Дмитра Павличка,