нафту, і через два роки продає свій патент спритному промисловцю Роберту Домсу. Вони разом будують нібито перший у світі нафтоперегінний завод (хоча насправді сім’я Лукіасянів віддавна гнала перероблену нафту промисловим способом). У 1877 році Лукасевич скликає у Львові перший світовий нафтовий конгрес для публічного визнання своєї нафтової першості. А за кулісами конгресу?.. Продає винахід австріякам. Уже тоді поговорювали небезпідставно про те, що він міг би продати патент арабам і вони збудували б центральний офіс ОПЕК не у Відні, а у нашому місті. Втішати тут можемо себе лиш тим, що львів’яне – люд інтелігентний, а істинна інтелігентність роздає ідеї та добро без претензій на історичну вдячність.
А що знаємо, врешті-решт, про саме кафе-локаль «Поминальне»? Що повідала пані Геня? Власне кажучи, немало й небагато. Нібито засновники, один з них – лікар, а другий – скульптор, влаштували відкриття локалю з власними поминками при житті. Самі полягали у труни з дірками у кришці і слухали, що про них казатимуть добросердечні люди. Затія закінчилась плачевно, запрошені образились і кафе погромили. Наступні власники виявились куди делікатнішими у помислах: оголосили поминальні сімпосії, себто бенкети на честь видатних історичних персонажів з камерним ритуалом у вигляді коротких театральних спогадосюжетів. При вині та добрій кухні – і цим завоювали публіку звідусюди, а з нею і славу.
Але ж історія кафе-локалю «Поминальне» так просто не закінчилась. Річ у тім, що років через сорок стали поширюватись дивні розмови: буцім той лікар і той скульптор, котрі залягли у труни, аби послухати власні поминки, ще досі живі, хоча їм давно вже перехилилось за сто років. Ба більше, що обидва вони повні розуму і сил – так, ніби смерть ніяк не знає, як до них підступитися. Тоді наступні власники (бо попередні повмирали) вирішили перевірити магічну силу кафе-локалю, замовивши і собі труни з дірками. Але обдурити смерть їм не вдалося, бо кафе напередодні запланованої імпрези затопили ґрунтові води під час шаленої зливи над містом. Знак цей був настільки промовистим, що відновлювати кафе вже ніхто не наважувався ще років зо тридцять, аж поки знайшлися спритні гендлярі з Личаківського цвинтаря, які відновили кафе-локаль для заможних родин, аби ті могли відбути поминки після поховання. З тим кафе «Поминальне», яке у місті перейменували на «Помиральне», поступово кануло в Лету.
Postscriptum tertium. Смерть поважає лише правдивих і безжалісно карає усілякі плагіати.
Львів, весна 2016
Постмодерний Дездемон і німфетка Отела
Як не дивно, але історія всесвітнього постмодернізму не лише була заснована в районі Краківського базару, але своїми химерними переплетеннями тісно пов’язана зі славним меценатом Львова та всієї Галичини – безсумнівним модерністом Робертом Домсом. Що поєднання перипетій Домсового життя і поява постмодернізму як рушійної сили соціальних перетворень другої половини XX століття, так би мовити, не лежать