що волхви були служителями культу Велеса/Волоса – не Перуна. Перун був божеством дружини. «Русь клянеться Волосом, а дружина – Перуном», – сказано в мирному договорі з Візантією.
Почавши князювати в Києві, Володимир встановив на пагорбі біля свого палацу фігури шести божеств – Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Симаргла і Макоші. Велесу тут місця не знайшлося. Деякі дослідники вважають, що спочатку в літописі йшлося тільки про Перуна, а решта з’явилися пізніше. У будь-якому випадку, Перуну відводилося чільне місце в пантеоні богів, і це означало, що влада волхвів істотно послаблялася. Власне, зміцнення позицій Перуна як верховного божества – випадково або навмисне – стало значним кроком на шляху до запровадження на Русі єдинобожжя.
Так, волхви повністю не зникли. Капища Велеса зберігалися і після прийняття християнства, знаходять їх і в наші дні. Язичницьким по духу є «Слово о полку Ігоревім», незважаючи на фінальне «Амінь», яке, очевидно, з’явилося завдяки переписувачу у більш пізні часи. У творі згадуються «Стрибожі внуки» і «Даждьбожі внуки», які, як особисто мені здається, означають, відповідно, половців і русичів. Боян названий онуком Велеса. Навіть якщо він і не був волхвом, згадка в офіційному (тобто не крамольному) творі імені найвпливовішого язичницького божества може свідчити, як мінімум, про те, що волхви нікуди не поділися і продовжували впливати на процеси в країні.
Зокрема, привертає увагу той факт, що Русь була не готова до татаро-монгольського нашестя. Ба більше, таке враження, що монголів хтось дуже точно спрямував – у потрібний час і в потрібне місце. У світлі конспірологічної теорії відповідь досить-таки прозора.
Але щось очевидно не складалося в цій теорії.
Якщо взяти, наприклад, того ж Еко з його «Маятником Фуко», то там плелась безперервна лінія, починаючи з друїдів, потім – через тамплієрів і розенкрейцерів – до масонів. У Орхана Памука в «Чорній книзі» – схожим чином, але дуже самобутньо, виписувався сюжет з дервішами, суфіями, яничарами та іншими бекташі.
У мене ж «зниклі» волхви ні в кого не хотіли матеріалізуватися. Мене вистачило лише на скоморохів (не найкраща доля для колишніх володарів умів і доль) і все тих же масонів, що зайвий раз підтверджує вторинність нашої цивілізації.
Але, як виявилося, треба було всього лише знайти потрібну книгу, в якій все гранично просто і ясно сказано (один мій знайомий колись так і сказав: «в книжках усе написано»). З подачі Едварда Радзинського натрапив я на «Філософічні листи» Петра Чаадаєва.
І в першому з них прочитав таке (наводжу досить довгу цитату, оскільки рука (курсор) не піднімається її вкоротити): «Народні маси підпорядковані відомим силам, які стоять вгорі суспільства. Вони не думають самі; серед них є певна кількість мислителів, які думають за них, повідомляють імпульс колективному розуму народу і рухають його вперед. Тим часом, як невелика група людей мислить, інші відчувають, і в підсумку відбувається загальний рух. За винятком деяких отупілих племен, що