Іван Драч

Оріон Золотий. Театр (збірник)


Скачать книгу

Неруди змальовано настільки правдиво і художньо переконливо, що в деяких епізодах важко відрізнити, де чилійський Неруда, а де український Драч:

      Ну що ж, я закінчую, друже.

      Я віддаю тобі те, що змогла

      Донести до тебе моя поезія.

      Все це я залишаю тобі.

      Твоєму дню.

      Твоєму вечору.

      Твоїй ночі.

      Залишаю тобі на завтра…

      Хтозна, може, це небесна заповідь усіх нескорених поетів на Землі…

      Читати Драча – відкривати Драча. Відкривати Драча – доростати до Драча. Народжений посеред антагоністичного століття, він уперше побачив небо над собою у глибинному гніздищі Українського Трипілля. Його колиску колисали вітри шумливого Дніпра. Його стежину зігрівала зелена київська околиця. Отак і зростав цей начитаний теліжинський очкарик. Від жахів найбільшої планетарної війни – до чудес найвищого інтелектуального злету в епоху науково-технічної революції. Не дивно, що саме Іван Драч перший побачив паростки прогресу і побував «На дні роси». Його «Внутрішній діалог з приводу випуску енциклопедії кібернетики» пролунав як грім у темній хмарі:

      О ця свята жага енциклопедій!..

      …Немов якісь невидимі гармати

      Чи міномети били по селу

      Із вікон школи білими книжками, —

      Мов білі лебеді, вони злітали в небо,

      Тисячокрильно б’ючи сторінками,

      І розбивались, в пилюзі конали…

      Я підібрав одного птаха…

      Важкий він був – було мені п’ять років…

      Цей птах виявився томом великої енциклопедії. Хлопчик «відігрів його у пазусі» – і здобув собі крила. Не випадок це, а закономірність. Ось тут, напевне, слід нам пошукати таємничий ключ до вселюдських цінностей космічної за своєю природою творчості Івана Драча. Україна у світі – світ в Україні. Саме в цьому сонячному спектрі загадково зблискує над нами невідкрита, непізнана поетична планета Богом даного Драча.

      Читачу мій! Тобі – мої слова.

      Які мої і не мої, читачу.

      Та ними розквітає голова,

      У них живу – і розкошую, й плачу.

      Такими болючими рядками починається легендарна драматична поема «Дума про Вчителя». Присвячена вона Василеві Сухомлинському. Але за своєю масштабністю це поема про Вчителя Світу. Ми бачимо конкретні персонажі: Макаренко, Сковорода, Песталоцці, Януш Корчак, Вальтер Функе. Та все ж головною дійовою особою є Автор. Не просто Автор, а Вчитель учителів, який проникливо заглядає в душі усіх педагогів на землі. І хоч безіменний Автор намагається зійти зі сцени, заховатися у тінь, його незрима присутність відчувається у всьому велетенському калейдоскопі драматичного дійства.

      Симфонічного звучання набуває в цьому синтезованому творі «Епілог, або Верховний Педагогічний Суд». Навчителі різних часів і суспільних формацій ведуть непримиренну дискусію про майбутнє світової педагогіки.

      «Дума про Вчителя» з’явилася