Московської
області, члени макаренківської бригади.
За три дні, що ми були в стінах цих,
Взяли ми те, що не спізнати і за роки
Навчання. Скільки лих і лих
Нас обмине! Який у нім глибокий
Заряд добра, любові, чистоти
У намірах створить людину!
О, як сердець дитячих досягти,
Зуміть, як він, бодай наполовину!
За три дні ми спізнали три істини:
А це – Народ. Це – Труд. Це – Хліб.
Священна трійця.
Це не – молитва.
Істини окріп.
Тож повторіть. Не бійтесь.
Повторіться.
Це ж істина – Народ, і Труд, і Хліб.
З Хору виходить жінка.
Я – не студентка вже давно.
Я – завуч п’ятсот тридцять сьомої школи
З Ленінграда,
Ротмістрова Рената Олександрівна.
Я вірю кожному слову в цій школі.
«Волати» треба про неї – не сперечатись,
Не скромно писати
В журналах для адміністрації.
Я – щаслива. Переконалась на практиці —
Виховувати треба добром,
Щирим ставленням до вихованців.
В школі не мусить бути
Жодної краплі брехні і злості,
Гучних непотрібних фраз і наказів.
Лише атмосфера довіри повної
(А в школі я побачила довіру)
Родити може справжню людину,
Що вчиться не для кар’єри майбутньої,
А для створення
Гармонійно розвинутого суспільства.
Спасибі вам, що ви є, Учителю!
Я вірю кожному слову в цій школі.
В таких школах потрібно
Складати програми, перевіряти експерименти.
Адміністрації треба вчитись тут
Глибині пізнання проблем,
Творчості, працелюбності,
Великій скромності, любові до людини.
Я просто захворіла
«Білою заздрістю»,
Я вірю кожному слову в цій школі.
Вірю!
Входять двоє в чорних масках.
А ми не з книги, ми не з книги,
А можна – ми підсипем криги
На ваші голови гарячі,
На ваші сліпаки незрячі,
На ваші слинені цитати —
Нас не хотіли записати,
Ми вам дозолим – бійтесь до5золу.
Бо ми вриваємось без дозволу!
Перший в чорній масці
Це він старається все для слави.
Багач— за свій рахунок музей собі робить.
Ти знаєш:
У нього в швейцарському банку
Лежить два мільйони!
Другий в чорній масці
А мати ходить старцює!
Входить Хор, наступає на двох в масках.
Ану геть звідси! Забирайтесь, наклепники!
Щоб і сліду вашого не було!
Двое в чорних масках щезають. Та з Хору виходять двоє інших, вже без масок. Вони представляються.
Ми вологодські вчителі.
Прекрасна школа. Дивний Вчитель.
Але дивує дещо нас.
Я – фізик сам.
Коли б