Відчуває в її ставленні до нього якусь зміну, втім, реального приводу так думати у нього немає. Після повернення в Париж Багратян уникає всього, що не має прямого стосунку до її внутрішнього світу. Він – мислитель, людина, для котрої духовність – понад усе, людина як така. Що йому до справ турків, і хто йому, врешті, вірмени? Ґабріель подумує про те, щоб прийняти французьке громадянство. Жульєтта була б щаслива. Але його весь час стримує якесь почуття внутрішнього гальмування. Багратян пішов добровольцем на фронт. Нехай навіть не живе у своїй вітчизні, але не може ж її зректися! Адже це – батьківщина його батьків. Вони зазнали там нечуваних страждань і все ж її не покинули. Самому Ґабріелю страждати не довелося. Про масові вбивства та погроми він знає тільки з книжок і балачок. Чи не все одно, якій владі кориться людина, для котрої духовність – понад усе? І Ґабріель залишається турецьким підданим.
Два щасливих роки в чарівній квартирці на авеню Клебер. Здавалося б, усі проблеми вирішено та віднайдено, нарешті, стійкість. Ґабріелю тридцять п’ять років, Жульєтті – тридцять чотири. Стефану – тринадцять. Життя плине без турбот, їх не обтяжує надмірне честолюбство, він зайнятий інтелектуальною працею, родина товаришує з приємними людьми. Щодо вибору друзів, то тут усе вирішує Жульєтта. Стається це перш за все тому, що Ґабріель майже не бачиться зі старими вірменськими знайомими. Батьки його давно померли. Жульєтта неухильно підтверджує свою національну домінанту, що не передбачає жодних поступок. Ось тільки очі сина не вдасться їй змінити. Ґабріель немов нічого не помічає.
Крутий поворот долі визначив несподіваний лист від Аветіса Багратяна. Старший брат викликав Ґабріеля в Стамбул. Він важко захворів і не в змозі більше очолювати підприємство. Кілька тижнів тому чоловік ужив усіх необхідних заходів, аби перетворити фірму на акціонерне товариство. Ґабріелю треба б там з’явитися, щоб забезпечити власні інтереси. Жульєтта – вона дуже пишається своєю життєвою мудрістю – негайно виявляє бажання супроводжувати свого чоловіка і бути присутньою при ділових перемовинах. Гра видасться велика, а Ґабріель від природи – непутящий, йому, вважає дружина, не під силу боротися з верткими вірменськими гендлярами.
Червень 1914-го. У світі – зловісна тиша перед бурею.
Ґабріель вирішує взяти з собою не тільки Жульєтту, але і Стефана з домашнім учителем Авакяном. Навчальний рік все одно – коту під хвіст. Справи можуть надовго затримати Ґабріеля, а яким буде перебіг світових подій, передбачити важко.
До середини липня сім’я Багратянів приїжджає в Константинополь. Але брат Ґабріеля їх не дочекався. Аветіс відбув у Бейрут на італійському пароплаві. За ці липневі дні його легенева хвороба прогресувала з такою страхітливою швидкістю, що він уже не міг виримувати стамбульську задуху. (Цікаво, що брат європейця Ґабріеля їде вмирати не в Швейцарію, а в Сирію.)
Ґабріелю доводиться вести перемовини не з Аветісом, а з директорами, адвокатами