їх своєю системою, а помаранчевий принижує. Історично початок зеленого світу – це епоха хіпі, «Бітлз», паризька студентська революція 1968 року. Зелений бажає відійти від нав’язаних суспільством ролей, він уміє цінувати свою унікальність і поважає унікальність інших. Поступово зелений світ захоплює університетські кампуси, де вчорашні студенти стали професорами, але так і залишилися зеленими по духу. Антиглобалісти і «Ґрінпіс», постмодерністська культура і фемінізм – усі вони народилися в зеленому світі, хоча й не всі зберегли прихильність до нього (когось купив помаранчевий світ, а когось поневолив червоний). Рухи із захисту довкілля, національних меншин, прав жінок, дітей, тварин, споживачів тощо – надбання зеленого світу.
Зелений істотно більше відповідає «жіночому» стереотипу – можливо, тому, що він максимально далекий від «чоловічого» червоного стереотипу.
У наш час фіолетовий часто вбирається в одяг зеленого. Якщо зазирнути, наприклад, усередину будь-якого екологічного руху, ми побачимо порівняно невелике зелене ядро, оточене масою людей з фіолетовим магічним мисленням, які повторюють екологічні формули як заклинання і готові поклонятися духу кожного дерева.
Зелений не довіряє загальноприйнятим істинам, синім традиціям і помаранчевим раціоналістичним побудовам. Єдина реальність, що існує для нього, – це тут і зараз, суб’єктивний досвід проживання. Істин немає, є лише штучні конструкції, створені, як правило, для певних форм гноблення; принаймні, всі істини відносні. А раз так, то «ніхто не має права вказувати мені, що робити!». Зелений вносить суб’єктивність у науку (немає фактів, є лише інтерпретації), нарешті зводячи разом Істину, Красу і Благо (науку, мистецтво та мораль), що розійшлися у помаранчеву епоху. Постмодернізм і деконструктивізм знаменують наступ зеленого у культурі та філософії.
Зелені мислителі доводять, що людський розум локальний, залежний від культури. А тому немає ні універсальних стандартів мислення, ні універсальних законів розвитку.
Зелений вважає духовність своїм і тільки своїм надбанням. Синя релігія для нього неприйнятна, адже розглядається як суворий зовнішній ієрархічний інструмент, в той час як духовність – це внутрішній досвід. Тому зелений із задоволенням поринає у свій внутрішній світ в пошуку відповідей на питання. Він уміє, залишаючись у суспільстві, відгороджуватися від нього невидимим бар’єром і бути самим собою. Він нікому нічого не нав’язує, а намагається зрозуміти і поважати кожного. Замість результатів і досягнень зелений зосереджений на процесах і взаєминах, він готовий поступитися результатом заради того, щоб усі почувалися щасливими. Для нього важливо не діяти, а бути і відчувати. Він цінує спільний досвід та краще за всіх уміє співпереживати і приймати інших.
Зелений світ – це світ гармонії і спільного розвитку, побудований на ідеалах любові та взаєморозуміння.
Зелений принципово нездатний до агресії проти іншого – і