тоне танкер… Зазнали катастрофи й сіли на мілину два російські судна… Затонули два кораблі з вантажем металу, грецькі й турецькі суховантажі, дві баржі та морський плавучий кран… Кораблі не витримують вітру, що досягає тридцяти метрів на секунду, і хвиль заввишки 4–5 метрів… Розламався танкер з мазутом… Азовському морю загрожує екологічна катастрофа…
– Останнє повідомлення надійшло у ніч з одинадцятого на дванадцяте листопада, – з героїчним пафосом у голосі, так, ніби заново переживала ту романтичну пригоду, розповідала Зоя. – Саме тоді, коли ми добиралися поїздом до Одеси. А наступного дня по обіді на теплоході «Пальміра» наша група вирушала в круїз за маршрутом Одеса-Стамбул-Одеса. Звичайно, ми ризикували. Але хто б не ризикнув, коли випадає така нагода? Та ще й уперше в житті. Більш розважливі, правда, залишилися вдома. А їхнє місце зайняли 36 таких відчайдухів, як я.
– У призначений час, – вела вона далі, – автобус висадив нас на морвокзалі, біля пам’ятника маленькому Боделанчику. Так лагідно називають цю бронзову скульптуру пухленького немовляти справжні одесити. По провінційному неспішно відбувалися процедури реєстрації, митного контролю та розселення по каютах. Вже давно пробила година відправлення, давно прийняли трап і подали буксир, а «Пальміра» усе ще не спішила виходити в море. Так, ніби не хотіла прощатися із затишним рідним причалом. Лише на зворотному шляху під час прес-конференції, яку влаштував капітан «Пальміри», ми довідалися, що причиною тієї затримки був шторм, який розгулявся на шляху нашого корабля. Капітан навмисне затримав вихід у море, перечікуючи, поки вгамується стихія. А потім майже всю дорогу до Стамбула ми йшли на хвості у шторму.
– А сильно хитало? – допитувалася Ліда, яка з дитинства любила слухати всілякі цікаві оповідки. Особливо, коли своїми спогадами ділилися учасники тих подій.
– Як на новачків, то навіть добряче, – по-геройськи надимала словесні щоки Зоя. – У танцювальному салоні, де ми нудьгували увечері, пари навіть заточувалися під час танців. І ось саме тоді, коли я вже подумувала, чи не податися спати, з’явився ВІН, керівник прес-туру Олександр Шкурланд. Уявляєш, високий під два метри мужчина з тілом тренованого атлета. Підтягнутий, без жодного натяку на пузо.
Микола, якому були не дуже цікавими розмови про будь-якого іншого чоловіка, крім нього самого, вийшов у тамбур провітритися. Тим часом у купе, осідлавши Пегаса, Зоя продовжувала:
– Він підійшов до нашого з Валентиною (це моя сусідка по каюті. – Я тебе з нею обов’язково познайомлю)… Так от Саша підійшов до нашого столика й елегантним жестом, на який не здатні сучасні мужики, запросив на танець. Грали вальс. І ми кружляли в ньому, ніби на старовинному балу. Потім були танго і ще якісь сучасні ритми. А коли від танців, випитого спиртного й особливо від його присутності почала іти обертом голова, Саша шепнув мені:
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте